Російсько-український словник/ С. Іваницький, Ф. Шумлянський

В основу словника покладено в значно зміненій формі матеріал, який міститься у «Словарі російсько-українському»        М. Уманця й А. Спілки, доповнений найціннішими й необхіднішими додатками з «Русско-малоросского словаря» Є. Тимченка та «Словаря української мови» Б. Грінченка, а також з деяких термінологічних збірників і з власного запасу упорядників.

«Російсько-український словник» Сергія Іваницького і Федора Шумлянського видано в 1918 р., у час боротьби за Українську державу, в якій, згідно з європейською традицією державотворення, мова титульної нації мала стати головним чинником національної консолідації… На жаль, і тепер завдання дерусифікації й розширення сфер використання української мови є таким же актуальним, як і на початку XX століття.

У словнику подано близько 35000 слів. При підготовці нового видання автентично відтворено склад, зміст, форму подавання, виправлено помічені помилки.

Приклади, подані нижче, показують, що 100 років тому в московській літературній мові переважали слова іншомовного походження, натомість в українській були свої відповідники. Також можна зробити висновки, що ці дві мови штучно «притягувалися» протягом ХХ століття, внаслідок чого деякі власне українські слова забулися, або сприймаються як діалектизми.

Абонентъ – передплатник;

Абрикосъ – мороля, жерделя;

Абсурдъ – дурниця;

Адажіо муз. – повагом, поволі;

Амбразура – бійниця;

Аргумент – довід, доказ;

Факел – смолоскип;

Фамилия – прізвище та ін.

Степан Бевзенко, оцінюючи російсько-українські словники, що з’явилися в Україні в перше десятиліття після 1917 p., кращими вважав словник С. Іваницького і Ф. Шумлянського, «Практичний російсько-український словник» М. Йогансена, М. Наконечного, К. Німчинова і Б. Ткаченка, що вийшов у Дніпропетровську 1926 p., і академічний «Російсько-український словник» за редакцією академіка А. Кримського і С. Єфремова у чотирьох томах, з яких протягом 1924-1933 pp. вийшли лише три. Високий рівень словника С. Іваницького і Ф. Шумлянського засвідчує той факт, що до нього зверталась як до лексикографічного джерела, поряд із словниками Бориса Грінченка і Євгена Тимченка, Олена Курило, добираючи матеріал до праці зі стилістики «Уваги до сучасної української літературної мови» (1920, 1923, 1925 pp.).

Високі оцінки словника з’явились у мовознавчій літературі лише після 1991 р. У радянський період майже всі словники — і загальномовні перекладні, і термінологічні, укладені в роки визвольних змагань і українізації 1920-х років, — ще з часів терору 1933 р. були оголошені «націоналістичним шкідництвом» і вилучені з практичного та наукового вжитку, а більшість упорядників їх були репресовані.

Мовознавців 1920-х років, які опрацьовували орфографічні, термінологічні й лексичні норми української літературної мови, було звинувачено в намаганнях «відірвати» українську мову від російської. Попри безглуздість мотивації звинувачення, оскільки самобутність кожної мови як самостійного утворення й визначають її оригінальні, відмінні від інших мов, риси, зазначена оцінка діяльності українських мовознавців дореволюційного періоду й доби 1920-х років була догмою в усіх працях з історії української літературної мови, виданих у підсовєтській Україні. Так само характеризували лексикографічні праці попередників і в передмовах до словників, опублікованих після 1933 р. Наприклад, у передмові до шеститомного академічного «Українсько-російського словника», виданого в 1953-1963 pp. (с. VI-VII), зазначено: «У перші роки після революції було складено кілька малих примітивних словників і частину великого. Але всі ці словники виявились ще більш націоналістичними, ніж словники давніші. Їх справжнім завданням було не сприяння розвиткові української мови, а намагання якнайбільше віддалити її від російської мови. Звідси різні вигадки, архаїзми, рідкі діалектизми і т. п., що заповняли всі ті словники».

Завантажити словник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *