«СПОВІДЬ НАТХНЕННЯ» (лірика Оксани Дрогомирецької)

«СПОВІДЬ НАТХНЕННЯ» (лірика Оксани Дрогомирецької)

«Сповідь натхнення». Саме так визначає власний поетичний шлях Оксана Дрогомирецька.

лірика Оксани Дрогомирецької«Народилася я, – як розповідає поетеса, – 28 травня 1968 року на Прикарпатті, в селі Рівня, що на Івано-Франківщині. Серед мальовничих живописних краєвидів, серед гір Карпат пройшло моє дитинство. Річка Лімниця, мальовничі стави неподалік від села, гірські пагорби і гори, що видніються здаля, будили мою уяву. Цей світ, світ природи, був для мене дуже цікавим. Я любила спостерігати за довкіллям. Своїми думками про побачене ділилася у школі із вчителями й однокласниками. Тоді все, що було навколо, здавалося неосяжним для пізнання. І чим більше зріло в мені відчуття того, що світ безмежний, тим відчутнішим було бажання побачити його… Я хотіла пізнати світ…»

«Закінчивши місцеву сільську школу (Рівнянську восьмирічну), поїхала на навчання у Донецьку область, місто Красноармійськ (нині Покровське). Там здобула середньо-спеціальну освіту в педагогічному училищі (нині педагогічний коледж). Після закінченні вступила до Львівського Державного університету імені Івані Яковича Франка на географічний факультет, який успішно закінчила у 1994 році. Вийшла заміж, народила дочку Ольгу».

«Працювала вчителем початкових класів, вчителем географії, деякий час перебувала на керівній посаді заступника директора школи з навчально-виховної роботи. Загалом віддала школі 25 років життя. Педагогічну карʼєру закінчила у 2013 році, вийшовши на пенсію за вислугою років. Така пенсія передбачена працівникам педагогічної сфери.

Зараз весь вільний час присвячую своїй улюбленій справі – пишу вірші, – дізнаємося із розповіді. – Мене часто запитують, чому так швидко я обірвала свою педагогічну карʼєру, адже все складалося добре Я була дипломантом обласного етапу Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року», була призначена керівником методичного обʼєднання вчителів географії міста в якому працювала (Калуш). Напевне, є щось таке, що керує нами на рівні надсвідомості. Є щось зверху, що керує нами так, як необхідно… Саме тому я  почала писати. Так зʼявилася Оксана Дрогомирецька, яка пише вірші», – зізнається поетеса.

У 2016 році Оксана Дрогомирецька взяла участь у регіональному конкурсі «Перший рукопис». «Захотілося спробувати свої сили і познайомитися із людьми, які нині представляють літературну еліту Прикарпаття, – зазначає поетеса. – «У цьому конкурсі мене чекало третє місце і приємне знайомство із Богданом Томенчуком, Євгеном Бараном, Степаном Процюком, іншими відомими не тільки у нас на Прикарпатті, а й в Україні представниками культури і мистецтва».

Перегляд ролика «Сповідь натхнення»: https://www.youtube.com/watch?v=IXW0cWfFuOk&feature=youtu.be

У 2017 році виходить збірка Оксани Дрогомирецької

Збірка має нібито звичайну назву «Поезія». Однак саме зі словом «поезія» і саме з іменем Оксани Дрогомирецької спадають на думку слова Ліни Костенко:

«Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі».

«Рима, як грайливий сонячний зайчик, – зізнається поетеса, – захоплювала мене змалечку, то римувати почала рано. Гра образних слів з дитинства ввела мене в особливий світ гармонії слів та їх змісту».

 Тож і ми слідом за автором спробуємо показати витоки поетичного натхнення Оксани Дрогомирецької.

Чи може виникнути раптово, несподівано, без певних передумов джерело поетичної творчості? Чи може людина, котра позбавлена асоціативного та аналітичного мислення, створювати чудові поезії, котрі, мов струмок навесні, розливаються чарівними звуками поетичного слова? Такі питання осідають у душі, коли доторкаємося до поетичної скарбниці того чи іншого автора. Кожного разу переконуємося у тому, що необхідні певні умови чи ситуації, своєрідне, неординарне бачення навколишнього світу, особливий стан душі. Та і сама душа повинна по-особливому відчувати та сприймати усе побачене та почуте.

Як розповідає поетеса, полюбляла створювати мініатюри на різні теми до виховних заходів.

Вірші збірки оформлені у такі розділи: «Вірші – дітям», «Весна і літо, осінь і зима», «Кирпате руде дівчисько», «Краю мій карпатський», «Про те, що в серці моїм назавжди», «То тобі наснилося кохання», «Задощила сьогодні осінь», «Пропахло порохом і болем наше літо», «Про вічне», «Поетичний переклад».

Особливе місце у збірці займає розділ «Вірші – дітям». Легкі, грайливі, цікаві, по-дитячому веселі.

Ой, зима, зима настала!

Ой, зима, зима настала!

Снігом землю засівала.

Цілу ніч гуло, гуло,

Дуло, віяло, мело.

А на ранок – не впізнати!

Годі вибратись із хати!

Кучугури по коліна.

Обогіг, але не з сіна.

Снігу, снігу намело.

В сніг закуталось село.

Ні дороги, ні стежини.

Поховалися хатини

І дерева білі шуби

Одягли. Нагріли груби.

Сидимо, читаєм книжку

Про сіреньку хитру мишку,

Бавим котика Мурка –

От робота в нас яка!

Славна нині в нас погода!

Хто сказав, що це негода!

Сніг нападав

Сніг нападав. Зима стала.

Парк помітно побілів.

Дітвора заверещала:

Нумо, гайда всі надвір!

Час утіхи, час забави,

Час веселої пори!

Дуже швидко мчать санчата

Вниз по схилу із гори.

І ніхто не зволікає.

Вниз – нагору, згори – вниз.

Страх швиденько утікає.

Добре мати вдалий хист!

На катку кружляють пари –

Демонструють дрібні па.

Є глядач. Іде вистава.

Лине музика яскрава.

Славний день у дітвори!

З великою любовʼю і теплом говорить поетеса про рідний край, місто, нашу країну, милу серцю Україну. Це такі вірші, як: «Україно вишивана», «Наша країна», «Україно моя вишивана», «Знову розквітли каштани», «Мандрує Лімниця через моє село», «О, мій Франківськ» тощо.

Ще однією поетичною сторінкою збірки «Поезії» є вірші про події на Сході.

А він упав

А ніч важка, а ніч скажено довга.

Десь той світанок знову заблукав.

І вже несила… туга непритомна.

Сова кричить, шугає понад став.

 

Лягла пітьма хатині тій на плечі.

Колише біль розтоптаний туман.

Як недоречно, боляче, прирече,

Що він упав, спіткнувся і упав…

 

У тім краю, далеко так від дому

Пішов і загубився – «гради», шквал…

Летить душа кривавим мінним полем,

Кричить сова і сумом дише став…

 

Поетеса зізнається: «Про війну писати важко у тому розумінні, що рани і біль не загоєні. Війна триває. Трагічно сприймаю повідомлення про загиблих.  «Війна – страховище, велике горе, лихо…» біль від війни виливається то слізьми, то віршами».

У розділі «Весна і літо, осінь і зима» зібрані вірші про пори року, красу рідного краю, цвітіння, принади літа, дивовижу осені.

Це такі вірші, як: «Цвіте весна нарцисами, шафраном», «Як я люблю оцю весняну джиразоль», «Родися, ниво», «Сонцеокий липень», «Частинка сонця» та інші.

Купається ромашка у росі

Купається ромашка у росі

В криштально-чистій купелі липневій.

Пелюстки в діамантовій красі.

І смак хмільного літа полудневий.

Купальська ніч розніжена теплом.

Мелодія невиспаної скрипки.

І білий лебідь, що махнув крилом.

І легіт білокрилої лебідки.

           О, літо, літо-літечко, не йди!

           У росах – зорі, у волошках – небо.

           Ромашкові казкові квітучі береги.

           І річечки зажурене: не треба.

Бринить кришталь. Виблискує роса.

Малинів дзвін відлунює до неба.

Берізки не заплетена коса:

І вітру шепіт: мила я до тебе.

І тиха-тиха музика струни

Мелодія невиспаної скрипки.

І білий лебідь, що махнув крильми

І легіт білокрилої лебідки…

Читаючи поезії, бачиш дивовижні картини природи. Ось «дощик… заплакав так щиро», а ось «п’янкі гречки», і «річка хвилями тріпоче», а й чи «старий ставок глибоко рівно дише».

Найбільшу прихильність з-поміж віршів Оксани Дрогомирецької здобула красуня-осінь: «А казали, що осінь – дощі», «Осіннє», «Спокусна зваба», «Серпневі боги покотили у осінь…» тощо.

Серпневі боги покотили ув осінь…

Серпневі боги покотили ув осінь

Небесні світила… Замислився день…

Берези укрила легка позолота.

То вересень, друзі, уже вересень.

Самотньою хмара блукає над полем.

Від спеки димить пересохла земля.

Тріпочуть листками осики, тополі.

Сумливе «курли» долинає здаля.

Запихкався сад, як піч з пирогами:

Несила, несила… пора вже, пора…

Поділиться радо своїми плодами,

Звільниться від грузу обвисле гілля…

Цвітуть чорнобривці, майори і айстри,

Квітують жоржини, кущі хризантем.

А осінь усе затуляє у тайстру

Крихтини тепла перед змерзлим дощем.

Пустила вітри – ловлять бабине літо.

Ясної жури нам ще десь принесуть…

Вклонюся богам за це літо надпите,

А що недопите… не суть… вже не суть…

Перегляд ролика «Спокусна зваба»:

https://www.youtube.com/watch?v=U5gbWsdgN9E&feature=youtu.be

Значна низка віршів Оксани Дрогомирецької покладена на музику відомим українським композитором Миколою Ведмедерею. Це такі, як: «Гей, веселі перегуки», «Домісолька», «Україно моя вишивана», «Зимонька-голубонька», «Знову сонечко встає», «Падає дощ»…

«Про мої пісні із Миколою Ведмедерею, – зізнається поетеса, – знає чи не вся Україна.

Одну із таких пісень на вірші Оксани Дрогомирецької виконали учні дитячого вокально-інструментального ансамблю під керівництвом Олени Юріївни Тисленко – спеціаліста вищої кваліфікаційної категорії загальноосвітньої школи № 2 м. Кропивницького, учасника і переможця численних конкурсів, зокрема обласного етапу Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року – 2015».

Те, що діти люблять співати, не залишає сумнівів. Передумовою до пісні є вірш Ірини Небеленчук, присвячений Оксані Дрогомирецькій. Вірш являє своєрідну розмову учителя із учнями.

Розмова

                    Оксані Дрогомирецькій

Що ми будемо, малята,

Що робити? Танцювати?

Грати, бігати, стрибати?

– Ні, ми хочемо співати.

– Спів, скажу вам, річ складна.

Тут не тільки нота ля.

Тут і ре і до, мі, соль.

Тут і фа, ще й сі бемоль.

Ноти варто всім нам знати,

Щоби гарно заспівати,

Нефальшиво, бездоганно…

– Наша пісня для Оксани.

– Для Оксани?! Дивина!

Подивується зима.

– Ми схиляємося в шані

Перед іменем Оксани.

– Ну гаразд. Переконали.

Хай послухає Оксана.

– Подаруєм пісню їй,

Щоб почув і сніговій.

Звучить пісня:

https://www.youtube.com/watch?v=uVkOnebkh5Y&feature=youtu.be

На відеоролику продемонстрований фрагмент уроку музичного мистецтва (учитель О. Ю. Тисленко, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії загальноосвітньої школи № 2). Слова вдячності хочу адресувати методисту науково-методичної лабораторії гуманітарно-естетичних дисциплін комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського» Сергію Вікторовичу Черненку за сприяння у підготовці відеоролика.

Ось із якими словами звернулася Оксана Дрогомирецька до учителів і викладачів:

«Надзвичайно приємна несподіванка!!! Щире і велике спасибі, Іриночко!!! Це те, що називається «щаслива мить». Саме це я відчуваю зараз!!!!! Велике спасибі Олені Юріївні Тисленко, Сергію Вікторовичу Черненку і цим співочим молодим голосам нашої України-нашим діткам. Такий прекрасний презент для мене. Дуже гарна робота. Сердечне спасибі всім!!! Задля такої миті хочеться жити і творити!!!!!»

А ось іще одна пісня на слова Оксани Дрогомирецької. Відео записала учитель української мови і літератури Олена Петрівна Хомко, акомпанувала вчитель музичного мистецтва Людмила Василівна Коростієнко – спеціалісти вищої кваліфікаційної категорії НВО 2 м. Кропивницького.

https://www.youtube.com/watch?v=2XFq8r53NuY&feature=share

Від Оксани Дрогомирецької звучать слова подяки всім, хто долучився до відео:

«Я щиро вдячна кропивничанам, які першими створили відеоролики на ютубі із піснею «Україно моя вишивана», «У гори, у гори…». Так приємно було почути свої пісні у виконанні дзвінких дитячих голосів. Треба віддати належне Ірині Небеленчук (автору статті), яка всіляко сприяла тому, щоби ці пісні зазвучали і авторам відеороликів Олені Петрівні Хомко, Людмила Василівна Коростієнко, які створили їх, а також виконавцям – маленьким україночкам».

 Народний артист України, соліст Київського національного театру оперети, композитор, поет Вʼячеслав Чорний створив музику на вірш Оксани Дрогомирецької «О, мій Франківськ»

«Серед моїх захоплень, – розповідає далі поетеса, – вʼязання, вишивка, робота на землі. Дуже люблю квіти. Всілякі. Хризантеми, айстри, чорнобривці, жоржини, троянди, лілії, півонії… Усе це цвіте під вікнами хати моєї мами. Я присвячую їм свої вірші. А ще я завжди вчуся. Навички самоосвіти відпрацювала, будучи студенткою та працюючи вчителем. Зараз намагаюся осягнути дещо із того, чого вчать в літературних інститутах, а також мови – відновлюю знання німецької, яку вивчала в школі, вчу польську мову. Хочу освоїти переклад».

Прочитавши окремі переклади Оксани Дрогомирецької, можемо зазначити, що їй це вдається. У розділі «Поетичний переклад» знаходимо переклади віршів Анни Ахматової, окремих уривків із поеми Рабіндраната Тагора «Остання поема», переклади власних віршів.

***

Небывалая осень построила купол высокий,

Был приказ облакам этот купол собой не темнить.

И дивилися люди: проходят сентябрьские строки,

А куда провалились студёные, влажные дни?..

 

Изумрудною стала вода замутнённых каналов,

И крапива запахла, как розы, но только сильней,

Было душно от зорь, нестерпимых, бесовских и алых,

Их запомнили все мы до конца наших дней.

 

Было солнце таким, как вошедший в столицу мятежник,

И весенняя осень так жадно ласкалась к нему,

Что казалось – сейчас забелеет прозрачный подснежник…

Вот когда подошёл ты, спокойный к крыльцу моему.

                                                          Анна Ахматова

 

Небувалая осінь

Небувалая осінь звела в небо купол високий.

Наказала цей купол високий нічим не затьмить.

Дивувалися люди: виходять у вересня строки

Ну і де ж ті дощі, чом не віє і не моросить?

 

Смарагдовою стала вода в помутнілих каналах.

Кропива враз запахла трояндами значно сильніш.

Стало душно від зір цих нестерпних, бісівських червоних.

Я довіку, напевне, завжди памʼятатиму їх.

 

Було сонце таке, як бунтар, що забіг у столицю.

Юна осінь так мило до нього прилащилась, що

Вже повірилось – білий прозорий підсніжник розквітне.

От тоді й підійшов ти спокійно до ґанку мого.

Переклад Оксани Дрогомирецької

 

Оксана Дрогомирецька розповідає: «Коло моїх друзів ширшає. Серед них – відомі в Україні та за її межами поети і письменники, художники і скульптори, працівники бібліотечної сфери, журналісти, музиканти, композитори… Я радію, коли вони пишуть мені, що їм подобається те, про що і як я пишу. А ще тішить те, що вони щирі зі мною. Я людина з відкритою душею, тому мені імпонує ця їхня щирість. Нещирих людей відчуваю інтуїтивно. Викреслюю їх із свого життя. Лукавство, брехливість, цинізм, підлабузництво – я не змирюся з цим ніколи. Нинішній час дуже непростий. Жити нелегко. Надрукувати твори майже неможливо –усе власними силами, бо спонсорів навіть не пробую шукати. Якби хто запропонував, то я б сказала: віддайте це хлопцям, що на сході, коли закінчиться війна – надрукуємо і будемо читати друкований варіант, а зараз можна почитати все на сайті «Клубу поезії» і на моїй сторінці у фейсбуку. Дуже не люблю тих, хто всіляко, правдами і неправдами, намагається дістатися до нагород, премій, грандів… Дехто не зважає навіть на свій неконкурентний рівень – «пре» до слави і до гонорарів, сповідуючи свої власні корисливі інтереси, використавши бренд «Україна».

Моя найбільша мрія зараз, як у всіх: «Нехай настане світлий переможний день у нашому житті!»

Моє побажання всім українцям: «Проукраїнської влади!»

Я – за незалежну, суверенну українську Україну!»

 

Із цієї розповіді слідує, що перед нами, щира, доброзичлива, небайдужа людина до долі країни, справжній патріот, людина, яка понад усе цінує моральні якості людини, котра не мириться із несправедливістю навколишнього світу.

 

Тихо пада тепла літня ніч

Тихо пада тепла літня ніч

На зелені верби довгокосі.

Ми зустрілися з тобою віч-на-віч,

Де у травах спали роси босі.

 

І грайлива музика ріки

Співом тихим нас заворожила.

І водою сплинули роки –

Я уже давно не твоя мила.

 

А калина пишно так цвіте

Над водою, весни зустрічає.

І береза листя золоте

У вінок мій восени вплітає…

 

Знов зимова сніжна заметіль

Заспівала пісню дуже схожу.

Десь здалека голос чую твій:

Повернись, без тебе я не можу.

«Я пишу про те, що найбільше вражає або тривожить, про побачене, про те, що відчуваю…», – пише Оксана Дрогомирецька у передмові до збірки.
пише Оксана Дрогомирецька

“У власній збірці «Берег любові» вміщені дві присвяти поетесі”:

***

Сонце радо для Вас усміхається,

Вітерець хай лоскоче цілунками.

Все недобре нехай забувається.

А життя лиш приносить дарунки.

 ***

Коли вірші читаєш Дрогомирецької Оксани,

Водограй у них чуєш і голос полонини.

У них радості, щастю, коханню велична осанна.

Чарівна наче пісня, над Карпатами линуть.

Вірші поетеси ніжні, витончені, щирі, дивовижно-ліричні. Тож, бажаю доторкнутися до чарівного світу поезії Оксани Дрогомирецької.

ДОДАТОК

 Чужа

Ще зовсім трохи… Висохне трава…

Згорить останній день в серпневе літо.

І довго тлітиме іще та, що жила…

Та, що колись жила і пахла цвітом…

Як з нею бути? Кажеш: Та нехай!

(Чужа…) То недоречно… в тім, як знаєш…

Я огорну її в свою печаль… Я буду з нею…

Знаєш – так бува, коли кохаєш…

Лише ти кохаєш…

***

Ще квітнуть троянди. Ще дихає серпень

Теплом на вечірні серпанки садів.

Ще гамірно в лісі… Ще росяні ранки…

Ще літо тримають за хвіст журавлі.

Ще спека румʼянить, підсмажує боки –

Виохкують дині, шкварчать гарбузи.

І стелиться долі тонка поволока

Рікою, що знітилась у береги.

Ще літо! Ще літо! Доверху налито

У дзбани меди із смачних нектарин

І оси висмоктують стигле мохіто

Із яблук і груш і… летить навздогін

Липнева гроза – заблудилася в полі.

Десь грізність згубила – Ьспроквола бурчить…

І визрілий день весь закляк у повторі:

Ще літо! Ще літо! Ще мить, іще мить…

***

Знов ромашкове літо тепло

Заплітає в шовкове волосся…

Не кажіть, що усе відбуло,

Не кажіть, що уже відбулося.

Я із літа у літо – в літа.

Моя осінь мені часто сниться.

Половіють у полі жита…

Ще б у літі на трохи спиниться…

 Ромашкове літо

Це сонячне літо! Ромашкове літо!

Я знов, як колись, до тебе біжу.

Ромашками квітне ромашкове літо.

Ромашки за тебе сказали: люблю.

Ой, літо! Ой, літо! Ромашкове літо!

Убралось у чисту ранкову росу.

Це лагідне літо так приязно квітне,

Так щедро дарує ромашок красу.

Ромашки, ромашки, веселі ромашки.

Ви – поля окраса, окраса лугів.

Ромашкове літо сіяло від щастя,

У пору, як липень у трави забрів.

Ромашкове літо. Ромашкове літо.

Розлилось привітним жаданим теплом.

Ромашками мрії до неба злетіли…

Розквітли надії ромашками знов.

Ромашкове літо цвіте і радіє,

Нам щедро дарує щасливії дні…

Квітуче кохання – ромашкове літо –

Даруєш мені. Даруєш мені…

***

Світлом налиті дні погідні ці,

Духмяним цвітом, співом соловʼїним.

Несу додому сонце у руці…

Хурделить літо пухом тополиним.

Повіяло омріяним теплом.

Замерехтіли озерця на оболоні…

Краплинка впала на моє чоло.

Верба лишила слізку на долоні.

Чека природа… Спраглі без дощу

Ронять росинки розмаїті клени.

Напитись вдосталь, вповні, досхочу

Так хоче листя молоде, зелене!

А дощ не йде… Дражниться угорі

Легка хмаринка сніжно-білопінна.

До сонця прагне – «Встигну, донесу…»

Умить розтанула… І так невинно

Всміхнулось небо… зайчиком ясним

Пробіглось хутко по моїй долоньці…

Білі ромашки у моїй руці –

Частинка сонця…

***

Карпатське літо… Літо смерекове…

Озоном післягроззя струменить…

Післяпричастя лісу… Вечорове…

Гуцульська ватра… Дримба дримбонить…

Вляглась отара… Стихло у кошарі…

Туман крадеться, як голодний вовк.

Старезний гуцул розганяє хмари.

Гукнув в трембіту вітер і … замовк…

Циганка-ніч запалює лампади

І ясен-місяць котить догори…

Усе так близько – небо і свічада.

Як хочеш, то хоч з Богом говори…

Схилилась вись… Як світло! Як зірнично!

О, зорі! Жовті, білі, голубі…

Я – про своє…, а ви – усе про вічне…

А моя доля? Як там далебі?

 

***

Нагріте сонцем це липневе літо…

Волошки і ромашки у житах…

Медова липа вабить жовтим цвітом…

Духмяна гречка стигне у полях…

Невтомно крутить день велопедалі.

Біжить за обрій неозора даль…

Блакитне небо (Лагідне! Безкрає!) –

Мяʼка завуальована туаль…

Хлюпоче річка, жебонить привітно.

Грайливі хвилі пестять береги.

У липні літо соняхом розквітло.

Налило пахощами скошені луги.

Розморені спекотою левади

Під зрілим сонцем маревом сріблять.

Дарує літо всі свої принади –

Із дня у день липневий сонцепад…

Цей сонценосний, сонцесяйний липень,

Цей сонцеокий, сонцекрилий день,

Цей сонцедощ… Це Літо сонцелице

Із оберемком квітів і пісень…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *