З історії Кропивницького (події в Єлисаветі 1918 р.)

УДК 94 (477.65:477.63)

Ю. С. Митрофаненко

КЗ «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського»

КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ ЧИ ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1918 РОКУ?

(ГЕОГРАФІЧНИЙ КАЗУС КНИГИ ВОЛОДИМИРА АНТОНОВА-ОВСІЄНКА «ЗАПИСКИ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ»)

У статті проаналізовано участь мешканців Катеринославської губернії м. Камянського в подіях «Народного повстання» 1918 р. в Єлисаветграді проти більшовиків та анархістів. Автор привернув увагу до географічної помилки спогадів Володимира Антонова-Овсієнка «Записки про громадянську війну». Він сплутав назви міст: Катеринослав та Єлисаветград. В статті на основі джерел розглянуто цей епізод Української революції 1917 – 1921 рр., визначено причини та наслідки участі робітників Дніпровського заводу м. Кам’янське в подіях Єлисаветградського народного повстання.

Ключові слова: «народне повстання», більшовики, червоногвардійці, анархісти, «революція, Єлисаветград, Катеринослав, Кам’янське.

Ю. С. Митрофаненко

КЗ «Кировоградский областной институт последипломного педагогического образования имени Василия Сухомлинского»

КАТЕРИНОСЛАВСКОЕ ИЛИ ЕЛИСАВЕТГРАДСКОЕ ВОССТАНИЕ 1918 ГОДА?

(ГЕОГРАФИЧЕСКИЙ КАЗУС КНИГИ ВЛАДИМИРА АНТОНОВА-ОВСЕЕНКА «ЗАПИСКИ О ГРАЖДАНСКОЙ ВОЙНЕ»

В статье проанализировано спровоцированное большевиками участие жителей Катеринославской губернии г. Каменское в событиях «Народного восстания» 1918 г. в Елисаветграде. Автор обратил внимание на географический казус мемуаров Владимира Антонова-Овсеенка «Записки о гражданской войне». Он перепутал названия городов: Катеринослав и Елисаветград. В статье рассматривается этот эпизод Украинской революции 1917 – 1921 гг. Автор определил причины и последствия участия рабочих-красногвардейцев Днепровского завода г. Каменское

__________

© Ю. C. Митрофаненко, 2018

в событиях Елисаветградского народного восстания марта 1918 года.

Ключевые слова: «народное восстание», революция, большевики, анархисты, красногвардейцы, казус, Елисаветград, Катеринослав, Каменское

  1. S. Mitrofanenko

 CE «Kirovograd regional institute of postgraduate pedagogical education

named of Vasily Sukhomlinsky»

KATERYNOSLAV OR ELYSAVETGRAD REBELLION 1918?

(GEOGRAPHIC MISHAP VOLODYMYR ANTONOV-OVSEENKO’S BOOK

«NOTES ABOUT CIVILL WAR»

Key words: revolution, rebellion, bolshevics, anarchists, Red guard, mishap, Katerynoslav, Elysavetgrad, Kamianske

An unrenowned episode from the history of Ukrainian Revolution in 1917-1921 is analyzed in the article, in particular, the participation of the citizens of Katerunoslavska province in Kamianske town in the events of “National rebellion” in 1918 in Elysavetgrad against Bolsheviks and anarchists. The author attracted attention to the geographical mistake in the memoirs of V. Antonov-Ovseenko “Notes About Civil War”. He confused the names of the cities: Katerynoslav and Elysavetgrad. The reasons and consequences of the participation of workers of Dniprovskyi plant in Kamianske city in the events of Elysavetgrad national rebellion are determined in the article on the basis of sources. For a long time Bolsheviks concealed, shifted responsibility to their political opponents and then erased from the pages of censored memoirs of participants of revolutionary events the episode of battles between Kamianske and Elysavetgrad workers because it did not fit into the concept of “class struggle” in the history of revolution in Ukraine. The result of Kamianske workers deception was the numerous victims on both sides. Only the leaflet spread by Elysavetgrad headquarters of the city protection among Kamianske citizens and the end of battles near Elysavetgrad stopped the following bloodshed. Nevertheless, in their memoirs Bolsheviks from Kamianske continued to accentuate that those were they who had established the Soviet power in Elysavetgrad, continued to be proud of the participation in the attempt of helping Bolsheviks to invade Elysavetgrad. The author refutes these statements on the basis of resources.

 

Мемуари Володимира Антонова-Овсієнка «Записки про громадянську війну» є цінним джерелом з історії Української революції 1917 – 1921 рр. Автор цієї книги командував більшовицькими військами під час війни проти УНР у 1917 – 1918 рр., тому був важливим свідком подій. Він використовував рідкісні і вже втрачені для дослідників документи з особистого архіву, тому праці В. Антонова-Овсієнка не оминає жоден дослідник революційного періоду в Україні 1917 – 1921 рр. У другому томі В. Антонова-Овсієнко проаналізував перебіг військових-політичних процесів на теренах України протягом березня-квітня 1918 р. Зокрема, один з пунктів змісту до четвертої глави мав назву «Повстання в Катеринославі»[1, с.64]. Вона починається зі слів: «16 березня в Катеринославі». У наступному абзаці В. Антонов-Овсієнко згадав про незадовільний стан роботи «Катерининської» залізниці. Більше жодних згадок про повстання в Катеринославі в цій главі нема [1, c. 64 – 80]. Натомість декілька сторінок присвячено подіям Єлисаветградського повстання. Отже, В. Антонов-Овсієнко переплутав назви міст Катеринослав та Єлисаветград (нині Кропивницький), чим ввів в оману дослідників. Однак це зовсім не означає, що катеринославці (мешканці губернії) не були учасниками подій в Єлисаветграді. Навпаки, були і доволі активними. Таким чином, географічний казус В. Антонова-Овсієнка мимоволі дав підказку дослідити катеринославсько-єлисаветградські зв’язки в березні 1918 р. під час подій, які міська дума Єлисаветграда та місцева преса назвала «народним повстанням» [4].

Джерельною базою дослідження стали документи єлисаветградської міської думи, матеріали місцевої преси, спогади В. Антонова-Овсієнка, записані зі слів учасників боїв під Єлисаветградом більшовиків Олександра Белінковича та Коляденка, мемуарів єлисаветградських та кам’янських більшовиків. Ці свідчення містяться в збірках спогадів, зібраних в учасників революційних подій 1917 – 1921 рр., до десятиліття Жовтневого перевороту, тому є достатньо детальними, але подають різні причини участі катеринославців у подіях Єлисаветградського повстання [2;3]. Єлисаветградці вважали, що кам’янці мимоволі стали учасниками подій повстання. «У цю провокацію втягнули робітників з Кам’янське. Кимось була направлена телеграма в Катеринослав, що на робітників Єлисаветграда напала банда, що робітників б’ють, що необхідна допомога. Робітники Кам’янського заводу кинули роботу та виїхали до Єлисаветграда (200 км). Багато з них поїхали навіть у заводських халатах» [3].

Але ознайомлення зі спогадами кам’янців дозволяє зрозуміти, що це був загін кам’янських робітників-червоногвардійців Дніпровського заводу, які симпатизували більшовикам. Спершу він прибув до Катеринослава відповідно до наказу Катеринославського Революційного Штабу та очікував направлення в район залізниць Цибулеве-Фундукліїївка-Бобринська (Сміла) (нині терени відповідно Кіровоградської та Черкаської областей) для зупинки наступу сил УНР та їх австро-німецьких союзників. На теренах сучасної Кіровоградщини кам’янські червоногвардійці взяли під контроль інший великий залізничний вузол Знам’янку. Там вони і дістали звістку про єлисаветградське повстання. Один з ватажків кам’янських більшовиків Лантух згадував: «Вранці отримали інформацію, що юнкера в Єлисаветграді підняли повстання, що створило для нас загрозливу ситуацію, бо противник міг відрізати хіровську гілку (станція Хіровка (нині Чорноліська) і ми могли опинитися в тилу наших ворогів» [2, с. 173 – 174].

Однак загін  Лантуха не міг залишити стратегічно важливу Знам’янку, тому попросив про допомогу земляків з Кам’янського. Його свідчення підтвердив спогад Володимира Тржасковського, який згадував про мету їхньої відправки до Єлисаветграда: «контрреволюція, озброївши кілька тисяч, загрожувала ударом в запілля нашим військам, які билися з гайдамаками та австро-німцями. Враховуючи це штаб Червоної гвардії в Кам’янському вирішив послати сильний загін в 1000-1200 піхоти та легкої батареї артилерії» [2, с. 289].

Цей спогад потребує коментаря. По-перше, «єлисаветградська контрреволюція» нікому не погрожувала, а займалась виключно захистом міста в умовах «рейкової війни». Найкраще їх ілюструє фраза одного з учасників тих подій: «Тоді ми нікого в місто не пустимо» [8]. До прибуття кам’янців єлисаветградці вибили з міста загони більшовика О. Белінковича і вже декілька днів вдало захищали місто від анархістів Марії (Марусі) Никифорової, більшовицьких загонів Коляденка та Сорокіна[11]. По-друге, серед захисників Єлисаветграда були не тільки юнкера (вихованці кавалерійського училища), а фактично все місто, тому й повстання назвали «народним». По-третє, чисельність кам’янчан-червоногвардійців виглядає явно завищеною. По-четверте, постає питання чому з Катеринослава до Єлисаветграда відбув загін кам’янчан, а не червоногвардійців Брянського заводу, активних учасники більшовицького перевороту в Катеринославі в січні1918 р? Річ у тому, що революційний запал брянців згас, а кам’янчани ще відчували себе справжньою гвардією революції.

Отже, кам’янчан  свідомо викликали на допомогу більшовики, які  були вибиті з Єлисаветграда і два дні без успіху штурмували стратегічно важливу для них залізничну станцію. Кам’янські-червоногвардійці мали підсилити їх. Один з кам’янчан-більшовиків (ймовірно М. Начальний) згадував: «Кам’янський червоногвардійський загін став чудовою бойовою одиницею революції. В цьому довелося переконатися і юнкерам, які підняли повстання в м. Єлисаветграді. Після тривалого, запеклого бою, за допомогою загону миколаївських моряків кам’янчани розгромили юнкерів. В цих боях загинув більшовик Н. П. Новиков, член партії з 1915 года. Очолювали цю операцію М. І. Арсенічев, А. М. Лихоманов, А. А. Безпалов» [7].

Зазначимо, що цей хвалькуватий спогад не підтвердили інші кам’янчани, учасники боїв під Єлисаветградом. Але для дослідників він важливий, насамперед, тим, що спростовує випадковість появи кам’янчан під Єлисаветградом. А також попередню помилкову  версію кількох істориків, серед них і автора цієї статті, про те, що кам’янчани їхали на підтримку єлисаветградців. Але випадково опинилися на їх боці їхніх ворогів:анархо-більшовицьких загонів[10, с. 114; 12, с. 35]. Як правильно зазначив Максим Сінченко (краєзнавець із Кропивницького), після ознайомлення зі спогадами кам’янських більшовиків, «кам’янські робітники виявилися загоном червоногвардійців».

Отже, на Єлисаветградщині опинилися два загони кам’янчан. Один під командою Лантуха залишився на станції Знам’янка для боротьби з частинами УНР та австро-німецькими військами, інший відправився до Єлисаветграда. Кам’янські червоногвардійці залишили детальний опис бою 11 березня під Єлисаветградом (це був вже третій день боїв), який ми пропонуємо для ознайомлення. «На полустанку біля станції Знам’янка в бік Єлисаветграда ми приїхали вночі, де застали декілька ешелонів анархістів Марусі Никифорової. Маруся наполягала на тому аби наші частини були виключно під її командою та в її розпорядженні. Наш штаб категорично відмовився. Тоді ми спільно розробили план дій… На світанку в бойовому порядку та лавою  врозсип почали підходити до позицій, зайнятих петлюрівськими юнкерами, які мали глибокі шанці. На світанку зав’язався жорстокий бій, одна наша батарея відразу потрапила в полон з людьми, а також взвод в 65 піхотинців з кулеметами, які прикривали цю батарею. У нас залишилися лише одна батарея легких гармат, а в противника окрім легкої артиллерії була ще й важка артилерія та кулемети, які відкрили шалений вогонь по нашим лавам; вогонь корегувала ескадріл’я, яка кружляла над нами та скидала бомби. Юнкера стріляли розривними кулями, але, незважаючи на шалений вогонь та великі втрати (!), ми продовжували наступати короткими перебіжками. Бій був запеклий; наші червоногвардійі билися як леви. Ми продовжували рухатися вперед та перебували від шанців противника вже на 100- 150 кроків. Але лави анархістів, які займали правий фланг не втрималися та почали в безладі відступати. Таким чином, наш фланг обійшли й ми опинилися в напівкільці, бо анархісти не повідомили нас про відступ. Довелося й нам відступити». Відступили кам’янці до Знам’янки [2, c. 288 – 290].

В. Тржасковський не згадав про те, як і чому кам’янські червоногвардійці потрапили в курйозно-трагічне становище. Кам’янські пролетарії були переконані, що їх викликали для боротьби з гайдамаками та австрійцями, а не для боротьби з робітниками. Це й зіграло з ними злий жарт. У збірці спогадів єлисаветградських більшовиків була згадка про це: «Кам’янці рушили на фронт. Коли вони підійшли до шанців єлисаветградців, – ще сиріло. Вони спитали, тих хто був у шанцях, хто такі, – і отримавши відповідь, – робітники Єлисаветграда, – сміливо почали підходити до шанців. Тут їх зустріли вогнем. Захисники Єлисаветграда вирішили, що це підійшли частини М. Никифорової. (Зазначу, що правильно вирішили). Частина кам’янських робітників загинула, інші покидали гвинтівки та потрапили в полон. Їх відправили до міста» [3; 5, арк. 34].

Лантух (лідер кам’янських червоногвардійців) згадував, що «відійшли з великими втратами, залишивши в руках юнкерів, здається, дві гармати і багато полонених». Полонених кам’янських робітників від розстрілу врятували заводські посвідчення та розрахункові книжки, а також їхній робітничий одяг, а також в цілому гуманне ставлення до полонених [3]. Місцева преса писала про цей факт: «Ми б’ємось,  а не караємо. Розстріл  полонених вкриє  нас ганьбою» [9, с. 221– 222]. Збереглися свідчення двох полонених Бесчастних та Рибаса про те, що керівники повстання рятували полонених від «суду Лінча» з боку захисників міста [6, арк. 4; 8].

З’ясувавши ситуацію, «Тимчасовий комітет революції» м. Єлисаветграда, який керував обороною, склав відозву, яку з аеропланів поширювали серед кам’янців, із роз’ясненням позиції захисників міста [1, c. 67]. Наведемо уривок цієї листівки: «Товариші! Зі слів ваших полонених нам відомо, що вас переконали в тому, що мсто захопили гайдамаки, австрійці та германці! Товариші робітники! Не вірте цій брехні, не вірте тим, хто посилає вас проливати братерську кров. Ми робітники й солдати повстали проти зграї грабіжників та вбивць Марусі Никифорової, але не проти революційних робітників… Закликаємо вас прислати до нас ваших представників аби вони переконалися в правді наших слів…Все населення м. Єлисаветграда звертається до вас з проханням припинити кровопролиття» [11, c. 123]. Бої на деякий час вдалося припинити. Напевне, кам’янчани відмовилися продовжувати наступ на Єлисаветград. Зокрема, Трифон Гуляницький – лідер єлисаветградських більшовиків згадував: «Припинилася ця бійня тому, що катеринославський робітник (насправді робітники) із загону потрапив у полон до ельвортівських бійців (завод Ельворті в Єлисаветграді) і вся провокація з’сувалася й зіткнення припинилося» [5, арк. 35].

Невдовзі бої поновилися і кам’янці такі зуміли потрапити до Єлисаветграда. 12 березня у розпал боїв між містянами та никифорівцями до міста з тилу з боку Помічної  увійшли загони анархіста Андрія Полупанова  (союзника більшовиків, який прибув до Єлисавеграда з Одеси на бронепотязі «Воля або смерть!» разом з … О. Белінковичем, дії якого спричинили Єлисаветградське народне повстання) та більшовицькі загони Сіверса у кількості 600 чол. Бронепоїзд Полупанова застав захисників міста зненацька, адже він неочікувано заїхав у тил з протилежного від фронту боку. В цей час на вокзалі знаходився лише один патруль, який побачивши значну перевагу ворога розбігся. Полупанову вдалося захопити артилерію містян. Бої було припинено. Маруся відступила  до  Знам’янки. А. Полупанов звільнив захоплених у полон кам’янських робітників. І знову не обійшлося без курйозу. Відомий місцевий злодій Васюта скористався звільненням полонених кам’янців і зумів звільнити під виглядом матросів та робітників кількох злодіїв.

13 березня 1918 р. до Єлисавета, який вже не чинив опору, з боку Знам’янки вступили загони кам’янських червоногвардійців, які хотіли забрати своїх полонених земляків. В. Тржасковський згадував про значні збройні та їстівні запаси, які вони здобули в Єлисаветграді і навіть про три захоплені аероплани. І зухвало зазначив, що радянську владу в місті було відновлено, що було далеко від правди, як і свідчення про трофейні аероплани [2, c. 310].

Кам’янський червоногвардійський загін повернувся до Катеринослава зі значними втратами. Якими вони були? На це питання складно відповісти. За матеріалами думи під час «народного повстання» в Єлисаветграді 56 захисників міста загинуло, 126 – поранено [4, арк.86 зв.]. Статистика більшовиків є дещо іншою, як і оцінка характеру та значення повстання в Єлисаветі. Захист міста, який єлисаветградці вважали найкращими сторінками в його історії, більшовики назвали «контрреволюційною провокацією». А в численних жертвах звинуватили штаб з охорони Єлисаветграда – Тимчасовий комітет революції: «На їх совісті жахливі бої єлисаветградських робітників з частинами Никифорової та робітниками з Кам’янського, Катеринославської губернії. 86 вбитих и 140 поранених – результат «вопиющей провокації», приведшей к боям 24–26 февраля» [3].

Чому різняться цифри загиблих та поранених? Напевне більшовики до «жертв повстання» зарахували і кам’янських робітників, які билися на боці анархо-більшовицьких загонів.

Після своєї перемоги більшовики зробили все, щоб події під Єлисаветградом березня 1918 р., було забуто. Аби не пояснювати нащадкам чому в їхній чорно-білій версії історії з класовим підходом до революції єлисаветградські робітники повстали проти «робітничо-селянської влади».

Отже, в Єлисаветграді та його околицях в березні 1918 р. відбулися події, які історик Володимир Чоп влучно назвав «парадоксом революції» [12, c. 30]. Помилка В. Антонова-Овсієнка виявилася фрейдівською, бо участь мешканців Катеринославської губернії  в тому повстанні була достатньо помітною, а втрати з їхнього боку значними. Протягом тривалого часу більшовики намагалися приховати свою причетність до загибелі десятків робітників або перекласти провину на інших. Адже саме вони свідомо ввели в оману робітників  Кам’янського та відправили їх під Єлисаветград приборкувати повстання рушійною силою якого були робітники єлисаветградських заводів! Проте недаремно сказано: «Істина данина часу!». Дослідження сторінок «народного повстання» в Єлисаветграді дозволило з’ясувати й долю катеринославців. Цікаво, що невдовзі ще одна сила «народного повстання»: 8-й авіаційний дивізіон після єлисаветградських подій була передислокована саме до Катеринослава. Тож революційні зв’язки сусідніх країв: Поінгулля тп Придніпров’я були тривалими, а їх дослідження є перспективним напрямком для істориків-краєзнавців.

 

Бібліографічні посилання

 

  1. Антонов-Овсеенко В. Записки о граджанской войне. В 4 Т. / В. Антонов-Овсеенко. – Т. 2. – М., 1928. – С. 64 – 80.
  2. Борьба за советы на Екатеринославщине. Сборник воспоминаний и статей. – Днепропетровск, 1927.
  3. Годы борьбы. Сборник материалов по истории революционной борьбы на Зиновьевщине. – Зиновьевск, 1927. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://library.kr.ua/elib/zinov/zin1.html
  4. Державний архів Кіровоградської області (ДАКО). – ф.18, оп. 1, спр.578.
  5. ДАКО. – ф. П. – 5909, оп. 1, спр.34.
  6. ДАКО. – ф. П.-5909, оп. 1, спр. 10.
  7. За власть советов. Февраль 1917 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://infodz.com.ua/article/o-dneprodzerzhinske/ljudi-imena-vospominanija/za-vlast-sovetov-fevral-1917-goda.htm
  8. Известия Елисаветградских комитетов социалистических партий. – 1918 – 15 лютого – 2 березня.
  9. Кизименко П. Пам’ять степів / П. Кизименко. – Кіровоград, 2004.
  10. Митрофаненко Ю. «Народне повстання в Єлисаветграді» 1918 р. / Ю. Митрофаненко // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України: збірник наукових праць. – К., 2006. – С. 95 – 125.
  11. Таємниці «Байгорода» Юрія Яновського / під. ред. Б. Стасюка – Кропивницький, 2018.
  12. Чоп В. Маруся Никифорова / В. Чоп. – Запорожье, 1998.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *