Як наші пращури в 1917 – 1922 рр. ліси берегли

Юрій Митрофаненко,

кандидат історичних наук,

КЗ «Кіровоградський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти

імені Василя Сухомлинського»

(м. Кропивницький)

 

Український повстанський рух

доби Української революції 1917 – 1921 рр.

на теренах Чорнолісся верхів’ів Інгульця

 

У статті розглянуто фрагменти історії боротьби селянських повстанських загонів, які підтримували процеси українського державотворення на теренах північних районів Кіровоградської області. Привернуто увагу ставленню повстанців до збереження лісів, які мали важливе економічне та військове значення для населених пунктів створених поблизу. Надається найповніший перелік пам’ятників учасникам Української революції 1917 – 1921 рр. Автор доводить історичну цінність теренів Чорнолісся верхів’їв Інгульця для збереження пам’яті про визвольні змагання 1917 – 1922 рр.

Ключові слова: повстанський рух, отамани, селянство, ліс, яр

 

Чорнолісся верхів’їв Інгульця (північні терени нашого краю) були важливими центрами повстанської боротьби. Цьому сприяли природні умови. Північні райони області були часткою Холодноярського плоско гір’я, вкритого лісами.  Чорний ліс, ліс Нерубай, ліс Чута, Яничанський ліс, ліс Бірки, Кам’янський давали можливість українським селянам вести тривалу боротьбу проти окупантів та ворожих політико-ідеологічних систем впродовж всього періоду визвольних змагань. Провідними повстанськими ватажками, які походили з теренів нашого краю були Ларіон Загородній зі Златополя (нині Новомиргород), Пилип Хмара з Цвітної, Кость Пестушко (Блакитний) з Ганнівки, Денис Гупало з Нової Осоти, Кучма з Аджамки, Микола Бондаренко (Кибець) побратим П.Хмари з Цибулевого, Герасим Нестеренко-Орел з Червоновершки, Отаманенко з Бовтишки, Андрій Гулий-Гуленко з Новоархангельська, Кваша з-під Новомиргорода.

В умовах слабкості центральної української влади тягар боротьби з ворогами української культури, ідентичності, захист своїх особистих та економічних прав ліг на плечі повстанців. Ліси створювали сприятливі умови для повстанської війни, тому й ставлення до лісу в селян-повстанців доби Української революції 1917 – 1921 рр. було особливим. Аналізуючи літературно-історичну спадщину, яка вийшла з-під пера повстанців натрапляєш на сполучення: батько-ліс, ліс-друг, ліс-охоронець. У відомому  романі Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр» є такі рядки, які підтверджують думку: «батько ліс бере під свою опіку життя тих, для кого не існують вже хата і родинний стіл» [c. 236].

Розуміння вагомої ролі лісу в житті повстанців є наступна цитата, яка ілюструє ставлення повстанців до збереження лісу: «До слова сказати, рубати дерево для господарчих потреб можна на лише визначених для того ділянках лісу, не далеко, але і не близько від села. Перші дерева від села мали почесний обов’язок першими ховати селян від ворожого ока – як виникне потреба втекти. За дерево, зрубане де-небудь, аби ближче від хати, ще покійний отаман Чучупака визначив кару: двадцять п’ять шомполів на голе тіло. І не було випадку, щоб хтось заборону порушив» [c. 236].

Зазначимо, що переважна кількість отаманів мала гарний рівень освіти і усвідомлювала необхідність збереження лісу як для сучасників, так і для нащадків.

Одним із найбільш символічних і знакових місць на теренах нашого повстанського краю є урочище Чорний Ворон (офіційна назва Пальчикове). Це місце Юрій Горліс-Горський у книзі «Холодний Яр» назвав місцем «гордощів і болю». В жовтні 1920 р. на цьому місці відбувся  останній бій  отамана Чорного Ворона (Миколи Скляра) та його побратимів з будьонівцями. Кіннотний загін Чорного Ворона був ударною розвідувальною частиною у складі Олександрійської (Степової) дивізії отамана Костя Пестушка (Блакитного). Саме він відтягнув на себе основні сили червоноармійців, рятуючи головні сили дивізії та села, яким вони поспішали на допомогу. Юрій Горліс-Горський так писав про бій в урочищі Пальчикове: «Оточені у маленькому лісочку серед степу козаки Ворона по-геройськи боронилися. Усі атаки було відбито з величезними втратами для будьонівців. Тоді дивізійна артилерія відкрила по круглячку молодого лісу ураганний вогонь, змішавши його із землею. Партизани вискакували гуртами, кидалися назустріч будьонівським лавам і гинули в рукопашному бою, дорого віддаючи своє життя. Кількагодинний бій Чорного Ворона коштував червоним третини складу дивізії (600 із 2 тис.). Триста воронівців усі до одного полягли».

У 1920 р. мешканці сіл Розумівка та Миколаївка поховали українських повстанців на місці бою. Відтоді це урочище почали називати Чорний Ворон. Це єдина точно встановлена в Україні могила отамана Чорного Ворона (під таким псевдо відомо п’ять ватажків доби Української революції 1917 – 1921 рр. У 1942 р. з ініціативи колишнього холодноярця Юрія Горліс-Горського та місцевого мешканця Івана Шевченка вдруге вшанували пам’ять українських повстанців, які загинули за УНР. У добу СРСР, незважаючи на суворий контроль, над пам’яттю по ці події, інформація про Чорного Ворона та його козаків передавалася наступному поколінню українців. Тому з відновленням незалежності України пам’ять про Чорного Ворона (Миколу Скляра) завдяки зусиллям Романа Коваля та місцевих краєзнавців Івана Петренка та Василя Білошапки відновлюється. В 90-х рр. на місці братської могили було встановлено дерев’яний хрест, а в 2005 р. – хрест з табличкою, яка інформувала про бій Чорного Ворона на  цьому місці в жовтні 1920 р. В 2016 – 2017 р. з ініціативи громадськості це місце було упорядковано. Поруч із хрестом з’явилися щогли із державним та холодноярським прапорами, а також було встановлено пам’ятник холодноярському повстанцю, автору роману «Холодний Яр» Юрію Горліс-Горському. В 2017 р. щорічний фестиваль «Холодний Яр» розпочався саме з урочища Чорний Ворон. У 2017 р. було розроблено туристичний маршрут «Холодноярські стежки Поінгулля», присвячений історії повстанської боротьби на теренах нашого краю. У 2017 р. в урочище Пальчикове було організовано Всеукраїнський табір «Розумівка-Холодний Яр. Повстанські стежки Чорного Ворона».

Ще одним важливим центром повстанського руху були Чорний ліс та ліс Чута, де діяли загони отаманів Пилипа Хмари з Цвітної та Миколи Бондаренка (Кибця) з села Цибулеве, Кваші з-під Новомиргорода. Повстанська частина Пилипа Хмари навіть мала назву Чорноліський полк, а самого Пилипа Хмару навіть називали царем Чорного лісу або Чорноліським ведмедем. В одному з більшовицьких джерел з історії повстанського руху, де згадується столиця Пилипа Хмари Цвітна прямо зазначено: «Село Цвитное расположено над лесом». Загони отамана Хмари діяли на багатьох ділянках Чорнолісся, Чутянського лісу, контактували з повстанськими частинами Холодного Яру, які діяли в Холодноярських лісах. Чорноліський полк мав свої опорні пункти в селах, які в той період визвольної боротьби, за словами Юрія Липи, були як фортеці. Загони Хмари складалася із селян Цвітної, Михайлівки, Красносілля, Гутницька, Веселий Кут, Соснівка, Дмитрівка, Диківка, Водяне («дала значне поповнення бойовою силою»Цибулеве. Про Цибулеве чекісти згадували як про населений пункт «який як ніхто допомагав Хмарі». Не меншою була підтримка Хмари й в інших селах цих теренів: «До самого походу на Знам’янку в кожному селі й хуторі населення зустрічало Хмару доволі радісно, крім підтримки продукцією та фуражем поповнювало її новими силами». На кінець серпня 1920 р. загін Хмари під офіційною назвою «Перший Чорноліський полк» нараховував вже 450 чоловік, мав кулемети, технічну сотню, яка в умовах війни з більшовиками руйнувала небезпечні для повстанців залізниці. Згодом Чорноліський полк Хмари зріс до двох тисяч. В більшовицьких джерелах з історії повстанського руху згадуються назви лісових масивів. Зокрема, Чута, Нерубай, Чорний ліс.

У зимову пору ліси слугували повстанцям як місця розташування землянок-криївок. Зокрема, одну з таких баз «залишенців» яскраво і детально описав Ю. Горліс-Горський у книзі «Холодний Яр». 21 січня 2018 р. група кропивничан на чолі з І. Петренком відвідали цю землянку біля Мотрониниського монастиря за скіфським валом. Подібні землянки мали й вояки Чорноліського полку поблизу Цвітної. Зокрема, чекіст, який сумів пробратися в полк Хмари згадував: «Група цвітнянських повстанців приготувала для себе в лісі землянку». Цікаво, що в зимовій землянці Хмара опановував грамоту, його навчали письму й математиці аби отаман не відчував незручностей перед своїми вояками, бо доводилося підписувати накази, а на це Хмара витрачав достатнього багато часу.

Незважаючи на неграмотність, Хмара був сміливим та кмітливим командиром, вправним вершником-кавалерістом. Його загін був одним з найбільш боєздатних в 1920 – 1921 рр. серед всіх учасників повстанської боротьби в Україні. Користувався Хмара авторитетом і серед повстанців Холодного Яру. Цей ватажок не тримався стріхи, тобто не воював виключно біля своїх сіл, а планував вирушити на з’єднання з основними силами армії УНР. Але реалізувати цей задум Хмарі не вдалося. Проте на відміну від інших ватажків повстанців Хмарі вдалося уникнути арешту та, заплутавши сліди чекістам, виїхати за кордон. На жаль, фото отамана Хмари не збереглося.

Побратимом Пилипа Хмари був повстанський ватажок з Цибулевого Микола Бондаренко (Кибець), який діяв поблизу Чутянського лісу. Кибець командував загоном кінноти, який ще називали Цибулівським полком. Кибець на певний час увійшов до складу Степової дивізії (Повстанча Дивізія Олександрійського повіту), де воював разом зі своїм побратимом зі пташиним псевдо Чорний Ворон. Відомий дослідник повстанського руху Роман Коваль пише, що «Микола Бондаренко (Кибець) відзначався надзвичайною сміливістю, винахідливістю та організаційним талантом. Завжди діяв у першій лінії, уславився вміли засідками і несподіваними нальотами на більшовицькі гарнізони, під час яких роззброював підрозділи ворога. Загинув у бою в січні 1921 р.

Літописцем повстанського руху на теренах Чорного лісу та Чути став уродженець с. Цибулеве Михайло Дорошенко, який брав участь у тривалій повстанські війні, яку описав у книзі «Стежками холодноярськими» [Дорошенко М.].

На теренах Чорнолісся верхів’їв Інгульця є декілька пам’ятників учасникам повстанського руху. Зокрема, про пам’ятники в урочищі  Пальчикове (Чорний Ворон) ми згадували вище. В селі Цвітне є пам’ятний знак на честь отамана Пилипа Хмари. У сусідньому селі Соснівка є пам’ятник селянам, які загинули післяжнивної пори 1920 року від шабель червоного ескадрону за спробу бунту проти влади окупантів, було відкрито 29 квітня 2012 р. коштом Холодноярської ініціативи (Тарас Стецьків та Андрій Юсов ) за участі Історичного клубу «Холодний Яр». На пам’ятнику – напис: «На пам’ять про хліборобів Соснівки, Дев’ятки, Скаржинки і Тирнавки, які у вересні 1920 р. підняли повстання проти більшовиків і загинули під шаблями червоного ескадрону». Викарбовано і слова поета Василя Симоненка: «Поля мої! Досвітні таємниці Я відчуваю в плескоті хлібів!» У селі Цибулеве (Знам’янського району) на території садиби Гайдамацька Січ Володимира Вознюка, що в долині Інгульця на Перуновій скелі встановлено пам’ятник Чорноліським та Чутянським повстанцям. Також на території села Цибулеве є хрест на пошану родини повстанця Кибця (Миколи Бондаренка), закатованих більшовиками в листопаді 1920 р.

То ж лісові масиви Чорнолісся є мовчазними свідками подій Української революції 1917 – 1921 рр. У пам’яті нащадків вони асоціюються з місцями гордощів та болю визвольної боротьби, яку вели наші земляки із використанням сприятливих природніх умов (ліси, яри) проти чужинців-окупантів. Тож можемо із впевненістю стверджувати, що терени Чорнолісся верхів’їв Інгульця мають значну історичну цінність для вивчення історії Української революції 1917 – 1921 рр. не тільки для мешканців нашого краю, а й для всіх громадян України. Ця частина нашої області є цікавим історичним маршрутом і мають значну кількість пам’ятників, створених з ініціативи місцевого населення. Всі пам’ятники створені громадами з власної ініціативи, що свідчить про небайдужість нащадків до своєї історії.

 

Список використаної літератури:

 

  1. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. – Дрогобич, 2006.
  2. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. – Х., 2017.
  3. Гугля В. Суботів Хмельницьких. –К., 2008.
  4. Коваль Р. Чорний Ворон. П’ять біографій. – Київ-Вінниця, 2013.
  5. Митрофаненко Ю. Розумівка-Холодний Яр. Повстанські стежки Чорного Ворона. – Кропивницький, 2017.
  6. Отаман І. Лютий-Лютенко «Вогонь з Холодного Яру», М. І. Дорошенко «Стежками Холодноярськими». – К., 2015.
  7. Шепель Ф. Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників // Матеріали обласної науково-практичної конференції «За волю і долю України» (Наш край у 1917 – 1920 роках). –Кіровоград, 2002. – С. 99 – 127.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *