Дискусія стосовно еволюціі життєвих та педагогічних поглядів Василя Сухомлинського

Ю. С. Митрофаненко

ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ – ШІСТДЕСЯТНИК?: РОЗДУМИ ПРО СТАТТЮ А. Б. ІВАНКА «В. О. СУХОМЛИНСЬКИЙ – ШІСТДЕСЯТНИК. ЕВОЛЮЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТА ПЕДАГОГІЧНИХ ПОГЛЯДІВ»

Автор аналізує працю А. Б. Іванка «Василь Сухомлинський шістдесятник. Еволюція суспільно-політичних та педагогічних поглядів». До уваги читачів пропонується власний погляд на тезу «Сухомлинський-шістдесятник». Також у статті дискутуються суспільно-політичні та педагогічні погляди В. Сухомлинського.

Ключові слова: педагогіка, шістдесятники, дисидентський рух, церква, опозиція, гуманізм.

 

У 2011 р. Андрій Борисович Іванко підготував лекцію для слухачів курсів підвищення кваліфікації Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського з достатньо сміливою назвою «В. О. Сухомлинський – шістдесятник. Еволюція суспільно-політичних та педагогічних поглядів» [1]. Лекція неоднозначно сприймалася слухачами курсів, зокрема, лунали репліки на кшталт: «хіба ж міг комуніст, директор школи бути в опозиції до влади». В одній з дискусій із слухачами А. Б. Іванко навіть припустив, що з часом В. О. Сухомлинський «став би націоналістом». Доволі оригінальний висновок, але Андрій Іванко був ґрунтовним знавцем історії педагогіки та достатньо фаховим науковцем, щоб кидатися необґрунтованими або слабко доказовими тезами. Самою назвою лекції, пізніше її текст було видано невеликим накладом у 2011 р., А. Б. Іванко змусив замислитися: чи достатньо добре ми розуміємо В. Сухомлинського? Які стереотипи панують над нами, коли ми вкотре вимовляємо прізвище «Сухомлинський. Можливо краще  відійти від штампів та спробувати по-новому поглянути на його педагогічну спадщину. На мою думку, А. Б. Іванко вдалося запропонувати свіжий погляд на життєвий та творчий шлях В. О. Сухомлинського.

Ще за життя А. Б. Іванка мені вдалося прочитати текст цієї лекції та обговорити з автором її окремі аспекти. Більшість аргументів А. Б. Іванка стосовно тези «Сухомлинський – шістдесятник» були потужними та достатньо добре обґрунтованими, підтвердженими цитатами з рідних джерел. Натомість, не зникало відчуття, що аж занадто «опозиційним» виявився В.О. Сухомлинський. А. Б. Іванко зазначив, що хотів привернути увагу до педагогічної спадщини В. Сухомлинського під кутом розуміння такого явища як «шістдесятництво». В тексті він відзначив, що на подібний підхід до оцінки творчості В. Сухомлинського його підштовхнула думка Олександра Домаранського, який ще в 1998 р. під час чергової конференції з нагоди ювілею В. Сухомлинського зазначив, що «шістдесятництво в українській педагогіці для нас – TERA INKOGNITA» [3, с. 19]. Також А. Б. Іванко посилався, зокрема, на праці О. В. Сухомлинської та Б. М. Ступарик та багатьох інших дослідників про еволюцію суспільно-політичних та педагогічних поглядів В. Сухомлинського [1, c. 4]. А. Б. Іванко узагальнив напрацювання попередників і застосував динамічний метод наукового дослідження, який передбачає розгляд певного явища з урахуванням змін, які відбуваються в ньому, для з’ясування його сутності.

Отже, дискусії стосовно еволюції життєвих та наукових поглядів В. О. Сухомлинського розпочалися давно, але не втратили актуальності. В той період не володів ані достатнім досвідом ані науковим фахом, щоб долучитися до дискусії (обговорення тексту лекції з А. Б. Іванко не рахуються), тому нині запропоную свій погляд на тезу «Сухомлинський-шістдесятник». Іншою метою статті є спроба привернути увагу до контроверсійних та маловідомих сюжетів, пов’язаних з життям та творчістю В. Сухомлинського, тим більше що столітній ювілей видатного педагога дає для цього зайвий привід.

Пропоную привернути увагу до кількох тез, які використовували опоненти А. Б. Іванка та відштовхнутися них аби спростувати декілька стереотипів про В. Сухомлинського. Теза перша. Чи міг директор школи бути шістдесятником? Шістдесятники – це назва  покоління  української радянської національної інтелігенції, що ввійшла в культуру, мистецтво, літературу, політику в СРСР в другій половині 50-х рр.  у період тимчасового послаблення тоталітаризму та хрущовської відлиги: десталінізації та лібералізації. Розквіт цього покоління припав на початок та  середину 60х рр. Чи можна назвати В. Сухомлинського шістдесятником? Відповідь на це питання дав російський академік Григорій Глейзер, який писав про «прихованих шістдесятників»: «борці іншого роду. Знайшовши прийнятну для себе і, головне для влади форму викладу, вони проповідували ідеї, які пробуджують  людське в людині, сприяли розвінчанню принципів тоталітарної ідеології. Вплив цих діячів культури і науки на людей був величезним, їх внесок в боротьбу з  тоталітаризмом був не менш вагомим і суттєво більш ефективним. Думаю, що до борців другого типу можна віднести і В. О. Сухомлинського» [1, c. 17].

На підтвердження своє тези А. Іванко наводить думки Григорія Клочека про глибоку українськість думок В. Сухомлинського, що в добу русифікації вже було виявом опозиційності до влади [2, с. 14]. Але найбільшим доказом українського, а не радянського змісту педагогіки В. Сухомлинського було його ставлення до теорії двомовності, яку популяризував академік Іван Білодід, уродженець села Успенка Онуфрієвського району Кіровоградської області. Пригадаємо, що В. Сухомлинський також працював на території цього району в селі Павлиш. Він рішуче виступив проти теорії І. Білодіда, переконливо зазначивши: «Дві рідні мови – це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху… Для нас, українців, рідною є українська мова» [1, с. 14]. Зазначимо, що нещодавно земляки І. Білодіда намагалися його ім’ям назвати школу в селі Успенка. Спільними зусиллями це вдалося зупинити. У Павлиській школі, де працював В. Сухомлинський існував культ рідного слова. На відміну від «двомовного» І. Білодіда позиція В. Сухомлинського в мовному питанні дозволяє стверджувати: він був українським педагогом більшою мірою, ніж радянським вчителем та вченим!

До творчої спадщини В. Сухомлинського можна застосувати й термін «тамвидав» –  видання книги вітчизняного автора за кордоном, переважно в радянські часи. Поняття «тамвидав» використовували дисиденти-шістдесятники, які намагалися обійти цензуру і друкували свої твори за кордоном. Одну з найбільш відомих книжок В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» можемо вважати «тамивдавом», бо в СРСР її до друку не приймали, але В. Сухомлинський видав її за кордоном, в НДР. Книга відразу набула популярності та розійшлася світом. На думку, А. Іванка В. Сухомлинський вчинив як справжній дисидент-шістдесятник [1, c. 12]. З цим твердженням можна погодитися з певним застереженням. Чому? Бо НДР все-таки залишалася країною соцтабору підконтрольною СРСР і твори яскраво опозиційні і там надрукувати було неможливо. Як інший доказ опозиційності до радянської системи А. Б. Іванко наводить приклад, що В. Сухомлинський ховав у себе книгу дисидента Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», що було небезпечно для кар’єри і могло заплямувати біографію директора школи.

У 1968 р. після гонінь на «Собор» Олеся Гончара В. Сухомлинський написав автору листа підтримки.  Його А. Б. Іванку вдалося відшукати в епістолярній спадщині В. Сухомлинського [1, c. 14]. Припускаємо, що це було визнанням гріха та каяттям за причетність до руйнування храму в рідному Павлиші в 1961– 1963 рр. Тоді атеїста В. Сухомлинського не зупинили навіть прохання людей не руйнувати храм. Інформацію про цей факт вдалося відшукати історику І. Д. Петренку обласному архіві Кіровоградської області. Цей епізод він висвітлив на сторінках книги «Невідомі війни» (церква та держава на Кіровоградщині в 20-60-і рр. ХХ ст.). Наведемо уривок зі скарги вірян до Москви: «наш храм типовий, знаходиться на краю села на кладовищі, від школи – 250 метрів. Всі держподатки сплачені, не маємо ніякої заборгованості, ми нічим не заважаємо школі… В церкву ходять тільки старики, учні не тільки не відвідують церкву, а й знущаються над почуттями віруючих, що не робить честі їх вихователям та педагогам… Все це сфабриковано директором щколи Сухомлинським, який у погоні за славою не знає на чому проявити своє … геройство. А нас же не один десяток і не два. Адже до нашого храму належить 9 000 дворів (з Павлиша, Онуфрієвки, Камбурлієвки, Омельника… Ми разом пережили війну… Ми не просимо нічого протизаконного» [4, c. 277 – 278].

Скаргу проігнорували. Будівлю передали для потреб школи. Невдовзі без ремонту, хоча на це було виділено значні кошти, храм перетворився на руїну. Не виявив гуманізму В. Сухомлинський й до свого опонента у вихованні людських душ: священика Макаренка. Його зняли з реєстрації та відправили за межі району, бо «супроводжував по вулиці покійників до кладовища, служив у громадян в хатах» [4, c. 285]. Підтримки «Собору» також є доказом еволюції поглядів В. О. Сухомлинського і може бути аргументом на користь гіпотези А. Б. Іванка про зміну суспільно-політичних поглядів В. Сухомлинського, якому також не вдалося уникнути утисків від комуністичного режиму. Шістдесятники, а дисиденти тим паче, зазнавали переслідувань, утисків та обмежень з боку влади, а їх твори потрапляли під цензуру. Побутує стереотип, що В. Сухомлинському комфортно працювалося в СРСР. А. Б. Іванко спростовує цей міф і наводить чимало випадків, коли В. Сухомлинського нещадно критикували за недостатнє цитування В. Леніна, за надмірний гуманізм у його педагогічних теоріях, за спроби ввести саме поняття «громадянське виховання» та протиснути у вітчизняну педагогіку елементи «буржуазного виховання». Окремі твори В. Сухомлинського потрапляли під цензуру і побачили світ тільки під час перебудови. Зокрема, його стаття «Йти вперед!», у якій він критикував абсолютизацію колективізму в поглядах А. С. Макаренка, побачила світ тільки в 1989 р! [1, c. 17 – 18]. Про відмову друкувати «Серце віддаю дітям» в СРСР ми згадували вище. Критика боляче дошкуляла В. Сухомлинському, заважала спокійно працювати і, ймовірно, стала причиною його смерті. Принаймні так В. Сухомлинський писав в одному з листів до друзів. Влада намагалася тиснути на видатного педагога й в інший спосіб, позбавляючи його права на присуджену нагороду, тільки через те, що В. Сухомлинський не приїхав за нею до Москви. Це була медаль А. С. Макаренка, яку В. Сухомлинський вважав цю медаль найдорожчою для педагогів. Хвороба дружини стала причиною скасування поїздки до Москви. Медаль В. Сухомлинський не отримав і не став принижуватися, пояснюючи чому не зміг прибути на вручення нагороди [1, c. 18 – 19]. Отже, цькували та критикували В. Сухомлинського регулярно та послідовно. Особливо в брежнєвський період, добу неосталінізму, характерною ознакою якої була боротьба з інакодумцями. На критику він реагував по-різному: часом болісно, часом гостро відповідав опонентам, але в листах… друзям: «якби ви могли сказати цій людині декілька слів, я б просив сказати, що він провокатор. Я перш за все вчитель. І якби ви могли сказати цьому негіднику кілька слів, я б просив сказати таке: те, що я пишу, розмірковую написане кров’ю. (як фронтовик, який дістав поранення В. Сухомлинський мав повне право так писати). Нехай він іде на мою роботу і попрацює! Він нічого не смислить в роботі!» [1, c. 20].

Вище викладене дозволяє припустити, що В. Сухомлинський був своєрідним представником «теоретичного шістдесятництва» в педагогіці. На думку, А. Б. Іванка ми маємо всі підстави вважати нашого земляка належним до плеяди великих українців-шістдесятників – В. Чорновола, І. Дзюби, В. Стуса… А от в цьому не можу погодитися з автором, бо, незважаючи на приховану опозицію та влади та обережне опонування, В. Сухомлинський навряд чи мав переконання «борця першого типу» та витримав стільки, скільки перераховані А. Б. Іванком особистості. Чи був В. Сухомлинський дисидентом, напевне, ні!  То ж чи можна назвати його шістдесятником?За його педагогічними ідеями – безумовно, за вчинками – ні! Основною рисою руху шістдесятників була українськість, гуманізм, людиноцентризм. В. Сухомлинський також поставив людину в центр своєї педагогічної парадигми. Проте аж занадто амбівалентним В. Сухомлинський виглядає в порівнянні такими «шістдесятниками» як Л. Костенко, В. Симоненко, Є. Сверстюк. Чимало питань викликають окремі моменти його життя та творчості, які суперечать образу дисидента-шістдесятника та рисам, які виокремив дисидент Євген Сверстюк: «Серед ознак шістдесятництва я б поставив на перше місце юний ідеалізм… Другою ознакою … я б назвав шукання правди і чесної позиції… Як третю ознаку я б виділив неприйняття, опір, протистояння офіційній літературі і всьому апаратові будівничих казарми» [5, c. 28].

Дуже хотілося б продовжити дискусію з цього питання з А. Б. Іванко, але, на жаль, він вже не зможе дати відповідь на такі питання:

  • Чи дотримувався В. Сухомлинський принципу гуманізму та людино- центризму в спілкуванні з колегами та учнями;
  • Чи всі його твори просякнуті духом демократизму та шістдесятництва;
  • Цитування марксистської ідеології в творах В. Сухомлинського – це тактичний маневр чи переконання;
  • Як узгоджуються підтримка О. Гончаря та його героя з роману «Собор» із фактом руйнування церкви в селі Павлиш;
  • Чи виявив гуманізм В. Сухомлинський до павлиського священика Макаренка

Можливо продовження дискусії навколо цих питань дасть відповідь на ці питання. На мою думку, за своїм світоглядом та вчинками В. О. Сухомлинський був націонал-комуністом на кшталт М. Скрипника, О. Шумського, П. Шелеста. На жаль, В. Сухомлинський, не дожив до «перебудови», коли почали друкуватися його праці, які потрапили під цензуру в добу «застою».  Громадянська позиція В. Сухомлинського в цей буремний періоду боротьби за незалежність довела або спростувала б версію А. Б. Іванка та дозволила б отримати прямі відповіді на запропоновані питання. Попри все, А. Б. Іванку вдалося висвітлити еволюцію суспільно-політичних та педагогічних поглядів В. Сухомлинського. Ця праця є вагомим внеском у дослідженні теми «педагогічне шістдесятництво», а її критичний неупереджений аналіз може стати чудовим дискусійним майданчиком стосовно постаті В. Сухомлинського та його світогляду.

 

 

 

Список використаних джерел:

 

  1. Іванко А. В. О. Сухомлинський – шістдесятник (Еволюція суспільно-політичних та педагогічних поглядів) / А. Іванко. – Кіровоград, 2011.
  2. Клочек Г.Д. Константи Василя Сухомлинського. – Кіровоград, 2008.
  3. Педагогіка Василя Сухомлинського на зламі епох. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції та 5-х Всеукраїнських педагогічних читань «Василь Сухомлинський і сучасність». – Київ-Кіровоград, 1999.
  4. Петренко І.  Невідомі війни (церква та держава на Кіровоградщині в 20-60-і рр. ХХ ст.) / І. Петренко. – Кіровоград, 2012.
  5. Сверстюк Ж. Шістдесятники і Захід / Є. Сверстюк // Блудні сини України. – К., 1993. – С. 23 – 32.

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *