Завірюха І.Л. НАРОДНИЙ УЧИТЕЛЬ

У статті розглядаються напрями діяльності Івана Ткаченка у педагогічній практиці, внесок відомого педагога в розвиток теоретичних засад дидактики та освітнього менеджменту та втілення його ідей на практиці, безпосередньо у Богданівській школі, директором якої він був.Принципи «продуктивного навчання» І.Г. Ткаченка є актуальними для освітнього процесу сучасної школи.

Ключові слова:напрями діяльності Івана Ткаченка,дидактика та освітній менеджмент, принципи «продуктивного навчання», освітній процес, сучасна школа.

The article deals with the directions of Ivan Tkachenko’s activity in pedagogical practice, the contribution of a well-known teacher to the development of the theoretical foundations of didactics and educational management and the implementation of his ideas in practice directly at Bogdanovska school, where he has the director. Principles of  productive education I.G. Tkachenko are topical for the educational process of the modern school.

Keywords: Ivan Tkachenko’s directions of activity, didactics and educational management, principles of productive education, an educational process, the modern school.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку суспільства активно впроваджується популяризація виробничих професій на ринку праці, поряд з розумовою діяльністю цінуються «золоті руки», яких так не вистачає у нашій країні, адже справжні майстри своєї справи у пошуках кращої долі виїжджають закордон. Саме таких висококваліфікованих спеціалістів, які займаються трудовою діяльністю, необхідно навчати в Україні на сьогоднішній день.Використовуючи численні чинники й приклади з життя школи, з практики, потрібно теоретично обґрунтувати зв’язок трудового виховання з моральним, естетичним та фізичним розвитком молоді, показати роль праці у формуванні особистості, у вихованні в учнів любові до людей праці, постійно наголошуючи на тому, що трудова активність школярів відкриває широкі перспективи для подальшого розумового розвитку та трудового становлення молодої особистості.

Адже від того, яким буде погляд на працю у тих, хто вступає в життя, якими темпами просуватиметься вперед кожне нове покоління порівняно з попередніми в своєму моральному розвиткові, залежить поступовий перехід до нового демократичного суспільства. Саме цю ідею актуально було б утілювати у наш час, коли суспільство вважає, що кожній людині потрібна вища освіта. І по закінченню вузів люди з дипломами сидять вдома. А чому? Тому що або попиту на їхню професію немає на ринку праці, або вибрали собі спеціальність не до душі. Не займаються «сродною працею», як сказав Григорій Сковорода, і через це є вельми нещасливими, неуспішними. Статистика доводить, що на сьогоднішній день робітничі професії користуються неабиякою популярність на ринку праці і саме за ними майбутнє близько для третини населення як у нашій країні, так і закордоном.
Життя і діяльність Івана Гуровича Ткаченка – це блискучий приклад служіння українському народові. В контексті модернізаційних змін у національній системі освіти і виховання освітня діяльність і педагогічна спадщина І. Г. Ткаченка набувають особливого значення, адже він, як педагог-новатор, став творцем педагогічної системи, яка перебуває в органічній взаємодії з педагогічною системою    В. О. Сухомлинського. Дитина в системі виховання, упровадженій у Богданівській школі, передусім – об’єкт любові та піклування, об’єкт виховання. У цій системі зовнішній педагогічний вплив на дитину організовувався таким чином, щоб пробуджувати внутрішні сили, стимулювати прагнення до саморозвитку, створюючи для цього умови та можливості. Дитина протягом усього процесу становлення як особистості, зокрема навчання в середній школі, виступає як Творець. Спочатку – це творець власних уявлень про навколишній світ, чого він досягає самостійним пізнанням оточуючої дійсності в процесі спостережень, власного осмислення сприйнятого й вироблення своєї оцінки баченого та почутого. У процесі навчання дитина – Творець, здобувач знань, володар і розпорядник знаннями. Вона виробляє власний світогляд, бачення своєї ролі в суспільстві, бере посильну участь у суспільному виробництві, формує плани на майбутнє. Цілком закономірно, що весь цей шлях участі дитини у педагогічному процесі викликає потребу в самореалізації та самовихованні. Надзвичайно актуальними в сучасних умовах розвитку нашої держави є погляди педагога на проблеми і перспективи сільської школи. Стратегічне завдання цієї школи І. Г. Ткаченко вбачав у вихованні високоосвіченого, всебічно розвинутого громадянина і молодого господаря нашої держави, спроможного у своїй практичній діяльності використовувати найновіші досягнення науки і техніки, ефективно працювати в умовах науково-технічного прогресу у сфері сільськогосподарського виробництва. Він написав понад 30 наукових праць, присвячених впровадженню різних аспектів педагогічної спадщини відомого земляка і колеги В. О. Сухомлинського. Думки і погляди Василя Олександровича та Івана Гуровича дуже збігалися. Про це сам Іван Гурович писав так: «Думки наші щодо навчання і виховання підростаючого покоління дуже збігалися, і тому, читаючи його працю «Серце віддаю дітям», яка так високо оцінена нині, я чую відгомін і своїх роздумів і суджень. У нашій школі книга Василя Олександровича, його педагогічна спадщина стала дороговказом для кожного вчителя, для всього колективу… Це висока оцінка не тільки його, а й нашої буденної і водночас звитяжної праці!». У свою чергу багато теплих і хороших слів на адресу І. Г. Ткаченка сказано В. О. Сухомлинським. На сторінках його книг звучать сповнені поваги і високої оцінки діяльності богданівського директора слова: «Справді народний учитель – людина, що вміє „глаголом жечь сердца людей”; справжній майстер педагогічного процесу, зразок для вчителів і класних керівників».. Так, В. О. Сухомлинський називав І. Г. Ткаченка справді народним учителем. У цьому контексті О. В. Сухомлинська зазначає: «Творча й особиста дружба об’єднувала його (В. О. Сухомлинського) й Івана Гуровича Ткаченка, який, віднайшовши свій шлях у педагогіці, звіряв свої ідеї з поглядами Василя Олександровича, радився з ним, щиро радів його успіхам та підставляв своє чоловіче плече, підтримував, коли на павлиського директора обрушився шквал незаслуженої критики. Іван Гурович продовжував бути одним із найбільш відданих прибічників Василя Олександровича після його передчасної смерті».

Педагогічний доробок педагога і вченого висвітлено у монографічному дослідженні А.Б. Іванко «В.О. Сухомлинський, І.Г. Ткаченко: діалог самодостатніх педагогічних систем» та кандидатській дисертації О.В. Максимчук «Система трудового виховання в педагогічній спадщині І.Г. Ткаченка», десятках статей у наукових та періодичних виданнях.
Творчий науково-педагогічний доробок Івана Гуровича Ткаченка є для нас і сьогодні надійним дороговказом та потужним фундаментом освіти і педагогічної науки молодої незалежної України.«Його наукове кредо — єдність навчання, виховання і розвиток кожної особистості. А стимул навчання вбачав у потребі кожного учня здобувати знання, застосуванні їх у повсякденному житті, у праці», — зазначають у статті «Наш дорогий і незабутній Іван Гурович» відомі вчені В. М. Мадзігон, Г. Є. Левченко, В. І. Моцак. Далі провідні фахівці в галузі трудового виховання констатують, що в Богданівській середній школі «трудове навчання і виховання було поставлене як провідний предмет, що об’єднує всі знання, вказує шляхи їх самостійного поглиблення, а відтак формує мислячу, творчу особистість з активною життєвою позицією».

Мета статті: з’ясувати значимість внеску відомого педагога І.Г.Ткаченка в розвиток теоретичних засад дидактики та освітнього менеджменту, формувати професійні компетенції педагога щодо використання методів викладання, які практикувалися в Богданівській школі, в рамках сучасного освітнього простору.

Виклад основного матеріалу. «Справді народний учитель — людина, що вміє „глаголом жечь сердца людей»; справжній майстер педагогічного процесу, зразок для вчителів і класних керівників». (В.О.Сухомлинський)

6 лютого 2019 р. ми відзначаємо знаменну дату – 100 років від дня народження Івана Гуровича Ткаченка. Видатний педагог, ініціатор і організатор інноваційних підходів у навчанні і вихованні школярів, Іван Ткаченко залишив глибокий слід у педагогічній теорії і практиці України другої половини XX ст. Невтомна праця талановитого педагога і керівника педагогічного колективу Богданівської середньої школи № 1 Знам’янського району Кіровоградської області була оцінена належним чином  за життя цієї геніальної людини. Про нього, його педагогічну майстерність, великий досвід говорять не лише у рідній місцевості, а по всіх інших містах України і за її межами.
Іван Гурович Ткаченко – Герой Соціалістичної Праці, був депутатом і членом Президії Верховної Ради Української РСР, науковим кореспондентом і завідувачем експериментальної лабораторії Науково-дослідного інституту педагогіки України, делегатом учительських з’їздів. З-під його пера вийшло 8 книг та понад 200 статей. Він залишив по собі грандіозну епістолярну спадщину.

У цій сільській школі панувала висока культура педагогічного управління й самоуправління, глибока наукова думка, плідно функціонували навчальні лабораторії і різнопрофільні майстерні, навчально-дослідні ділянки, теплиці, сад, діяли учнівські виробничі бригади, наукові товариства, різноманітні технічні гуртки. У повсякденному житті, будучи вчителем і директором, він завжди вважав головним у своїй діяльності людяне ставлення до дітей і дорослих, цінував і поважав кожну особистість. Гуманне суспільство зможуть побудувати лише гуманні, добрі, мудрі люди, а виховати таких людей – тільки розумні вчителі, які не лише приймають ідеї гуманної педагогіки, а й володіють її інструментарієм. Педагогічну діяльність учителя він розглядав як своєрідний процес, що складається із своєрідних елементів, взаємопов’язаних у певне структурне ціле, систему психологічних і педагогічних дій, які характеризують особистість учителя, його ідейну цілісність,зрілість, чітко виявлене професійне спрямування, знання основ наук, знання психології, володіння педагогічною майстерністю..
Управлінські кроки Івана Гуровича були завжди виваженими і вмотивованими. Він завжди прагнув до логічного завершення малих і великих справ. Справді новаторським є внесок І. Г. Ткаченка в розробку актуальних проблем управління школою. Мету управлінської діяльності він вбачав у цілеспрямованому вихованні учителя-дослідника. У цьому зв’язку Іван Гурович не тільки висловив ідею про створення на базі опорних шкіл науково-практичних лабораторій на громадських засадах для здійснення досліджень у галузі дидактики, а й на конкретному досвіді своєї школи він впроваджував у практику досягнення психологічної і педагогічної науки. Це є надзвичайно значущим та актуальним і для сучасної української школи.
Маючи надзвичайно великий талант творчого вчителя-практика, вихователя вихователів, він проявив себе і як багатогранний талановитий вчений у галузі педагогіки і психології [2].

Аналіз творчої спадщини Івана Гуровича дає підстави для висновку про наявність у ній цілісної педагогічної системи. Не вживаючи поняття «продуктивне навчання», Іван Гурович у 50 – 70 рр. XX ст. практично розробив основи теорії та запровадив у практику саме такий вид навчання, яке в Європі почало розвиватися лише в 90-х роках минулого століття. Підтвердженням цьому є те, що навчально-виховний процес в Богданівській СШ №1 характеризувався: по-перше, самостійною навчальною діяльністю учнів, пов’язаною з реальною працею в майстернях, на навчально-дослідній ділянці, в учнівській виробничій бригаді, орієнтованою на реальний, суспільно значимий кінцевий продукт;по-друге, переосмислювалася роль педагога, він переставав бути посередником у передачі абстрактних знань, а ставав консультантом, «тренером», наставником, який підтримував учнів у досягненні органічного поєднання навчання з продуктивною працею. Здійснювалося розширення освітнього простору, навчальна діяльність виходила за межі класу, учні здобували нові знання, які закріплювалися у процесі продуктивної праці в шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках, у полі, на фермі тощо.
Організована навчально-продуктивна діяльність ефективно впливала на морально-ціннісні мотиви і поведінку як учнів, так і вчителів.
Співпраця орієнтувала їх на свободу творчості й самопізнання як основу продуктивного навчання, де на першому плані були інтереси особистості, її гармонійний розвиток і самореалізація. І.Г. Ткаченко доводив теоретично і демонстрував на практиці, що трудова школа – це не школа ручної праці, а спільне створення всіма сукупного загального суспільно корисного продукту, рівність усіх у діяльності. І тут не було керівника і підлеглих, а прослідковувалася тісна співпраця. Трудове виховання вчитель впроваджував саме практично, підкріплюючи усі навички ручної праці власним прикладом. Навчання у його школі мало характер двостороннього процесу. З одного боку, воно спрямовувалося від практики – до абстракції, від досвіду – до поняття, а з іншого – навпаки здійснювалася інтеграція теорії і практики, що, за образним висловом Івана Гуровича призводило до того, коли практика перестає бути сліпою, а теорія – безкорисною [1].

І.Г. Ткаченко зробив значний внесок в теорію і практику поєднання навчання з продуктивною працею. У продуктивній праці педагог вбачав два важливі аспекти: по-перше, це усвідомлення взаємозв’язку людини з природою (особистісна сторона праці, в якій проявляються індивідуальні нахили, творчість, майстерність); по-друге, створення матеріальних цінностей для суспільства (суспільна сторона продуктивної праці) [8].

Тему дитячої праці, виховного її потенціалу педагог зробив головною у всій своїй науковій і практичній діяльності. Проблемам трудового навчання і виховання учнів присвячена кандидатська дисертація Івана Гуровича. Він у науково-педагогічному дослідженні визначив стратегію і тактику впровадження суспільно корисної та продуктивної праці в повсякденне життя та навчально-виховний процес школи. До суспільно корисної, продуктивної праці Іван Гурович ставився як до могутнього вихователя. У його діяльності вона постає серцевиною гармонійного розвитку особистості, тому що саме в праці людина  стає красивою,утверджує себе як громадянин, який прилучається до сфери суспільного життя. Він вважав, що праця лише тоді стає рушійною виховною силою, коли збагачує інтелектуальне життя, сповнює багатогранним змістом розумові інтереси, перетворюється в органічну потребу. Виконуючи різні види трудової діяльності, школярі поєднують працю рук і розуму, зусилля м’язів і думки, розвивають винахідливість, кмітливість, творчу ініціативу.
Великого значення Іван Гурович надавав залученню старшокласників до безпосередньої праці в галузі сільськогосподарського виробництва, бо матеріальне виробництво має необхідні умови для всебічного розвитку особистості. Виробничі, трудові ситуації для старшокласників (оточення, техніка, зміст трудового завдання тощо) треба органічно поєднувати з суспільно-політичним вихованням. У книзі «Богданівська середня школа»                 І. Г. Ткаченко ділиться досвідом і здобутками педагогічного колективу школи у сфері виховання підростаючого покоління, зокрема розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного, розкриває наукові основи управління сільською середньою школою з виробничим навчанням. Як методист Київського інституту вдосконалення кваліфікації учителів Іван Гурович прагнув донести до вчителів не тільки досвід свого педагогічного колективу, а й педагогів інших шкіл. Так, у праці «В світі прекрасного» (1965) він проаналізував цікавий досвід застосування технічних засобів на уроках у 1—3 класах вчителькою середньої школи № 117 м. Києва. Автор показав, що вміле використання різноманітних засобів у процесі навчання і в позакласній роботі пробуджує інтерес дітей до навчання, підвищує рівень знань, сприяє всебічному розвиткові особистості, «сприяє розвиткові мови, збагачує словниковий запас, привчає до логічного мислення, розширює світогляд, сприяє поєднанню навчання і виховання в єдиний процес».
І.Г. Ткаченко працював над проблемою забезпечення дидактичних умов ефективності навчання в процесі пізнавальної діяльності учнів на уроці. Пріоритетними серед них вважав такі:

  • наукова організація праці на всіх етапах уроку;
  • поєднання проблемності в навчанні з науковою інформацією знань, створення оптимальних ситуацій для пошукової діяльності учнів;
  • диференціація навчання в процесі уроку відповідно до психологічних особливостей кожної особистості;
  • проектування всіх можливих варіантів діяльності кожного учня у проблемній ситуації;
  • аналіз навчального матеріалу з різних кутів зору: наукового, психологічного, логічного, дидактичного і виховного, добір вправ і задач, які найповніше розкривають тему й мету уроку [5, с. 488].

Педагог протягом багатьох років розробляв модель виховання підростаючого покоління. Він вважав, що квінтесенцією виховного процесу є виховання любові до праці, яку необхідно прищеплювати з перших кроків навчання і виховання дітей, зокрема в початковій школі. Аналізуючи спадщину педагога, вчителька молодших класів Богданівської середньої школи Л. О. Шокул наголосила, шо той вважав найдоцільнішими напрямами виховання наукову організацію праці учнів в усіх сферах їхньої практичної діяльності; свідоме створення вихователем конкретних навчально-виховних ситуацій на уроці, під час позакласної роботи і виробничої практики, в сім’ї з тим, щоб активно впливати в бажаному напрямі на розумову та емоційновольову сферу психіки дітей; моральне стимулювання учнів у процесі праці.

Іван Гурович убачав науковий і виховний зміст уроку в тому, щоб виховувати любов до знань, розвивати постійне прагнення до їх поповнення і збагачення, щоб знання стали переконанням кожного учня. Для забезпечення практичного здійснення цієї мети педагог сформулював п’ять вимог до змісту уроків, які і сьогодні є основою діяльності Богданівської середньої школи. Вони передбачають:

  • єдність наукових і психологічних основ уроку на основі чуттєвого і логічного пізнання;
  • створення проблемних ситуацій на всіх етапах уроку, особливо на тому етапі, де вивчається новий матеріал;
  • використання наочності, яка має виконувати дві взаємопов’язані функції: з одного боку, пояснювати та ілюструвати певне поняття, закон, правило, закономірність тощо, а з другого — її форма і зміст мають викликати потребу в логічному абстрактному мисленні учнів;
  • диференціація в навчанні, яка спирається на індивідуальні особливості учня і водночас розвиває їх;
  • роль і значення домашнього завдання, яке своєрідно повторює увесь процес і зміст уроку [5, с. 288-289].

Завдяки вищеназваним чітко визначеним умовам забезпечується ефективність протікання навчально-виховного процесу. На підтвердження послідовництва Івана Ткаченка варто зауважити, що Василь Олександрович Сухомлинський вперше в історії української педагогіки розробив 12 принципів трудового навчання і виховання, а Іван Гурович блискуче апробував і реалізував їх, вносячи певні корективи, у своїй Богданівській школі [3, с.6].

Висновки. Отже, можна зазначити, що І. Г. Ткаченко, безперечно, заслуговує на звання відомого українського вченого-педагога другої половини XX ст. Його ідеї були і залишаються новими і прогресивними. Значну частку їх втілено в життя. Звертаючись до педагогічної спадщини Івана Гуровича, сучасні освітяни знайдуть чимало корисного у справі розробки і творчої реалізації концептуально-теоретичних і практичних проблем української школи початку нового століття та підвищення професійної майстерності.

Список використаних джерел

  1. Калініченко Н. А. Перебийніс Г.М. Сучасники В.О.Сухомлинського. –Кіровоград : Народне слово, 1998. – 260 с.
  2. Максимчук О.В. Система трудового виховання в педагогічній спадщині І.Г. Ткаченка: Автореф. дис…. канд. пед. наук: 13.00.01 / Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім. В. Винниченка. – Кіровоград, 2002. – 27 с.
  1. Орел С. Виховати людину, яка б уміла трудитися і головою, і руками, – колосально важлива річ… // Дзеркало тижня. – 2009. – 21-27 березня. – С. 6-8.
  2. Сараєва О.В. Педагогічна система В.О. Сухомлинського в науковому доробку вітчизняних учених: Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.01: –Інститут педагогіки АПН України. – К., 2007. – 26 с.
  3. Українська педагогіка в персоналіях: У 2 Т. / За ред. О.Сухомлинської. – Т.2. – К. : Либідь, 2005. – 550 с.
  4. Хижняк Б. Василь Сухомлинський і кіровоградці //Вечірня газета. – 2005. – 21 січня. – С.3-5.
  5. Хижняк Б. Шкільна нива Ф.Ф.Оксанича // Педагогіка толерантності. – 2007. – №3. – С. 99-111
  6. Шевченко І. Іван Гурович Ткаченко в колі своїх учителів і послідовників // Рідна школа. – 2009. – №8-9. – С. 6-10.

Відомості про автора:
Завірюха Інна Леонідівна, вчитель трудового навчання. Комунальний заклад «Долинська ЗШ І-ІІІ ст. №1 Долинської районної ради», м. Долинська, Кіровоградська область.

Comments

  1. Оксана Молчанова сказав:

    І.Г.Ткаченко – це ще один талановитий учитель з Кіровоградщини. Звідки вони беруться на нашій землі? Чим наша область заслужила на таке визнання? Але, дуже прикро, що все ж таки більшість педагогів не дуже тісно знайомі з творчістю наших видатних земляків. Чомусь цей автор не викликав значної зацікавленості, наприклад,у педагогічних працівників, які працюють в професйно-технічній освіті. Адже саме вони навчають робітничим професіям.

  2. Оксана Коломійченко сказав:

    Дійсно, творчість Івана Гуровича заслуговує поваги. Дякую автору за статтю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *