Молчанова О.М. ТАЙМ-МЕНЕДЖМЕНТ ЯК ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ПЕДАГОГА

В статті розглядається проблема наукового управління своєю діяльністю та часом, аналізуються основні погляди на використання власних можливостей та раціонального керування своїм життям. Окреслено основні етапи та технології само менеджменту як процесу оптимальної самоорганізації педагога.

Ключові слова: самоменджмент, тайм-менеджмент, управління діяльністю, організація часу, технології самоменеджменту, хронофаги. 

The article deals with the problem of scientific management of its activities and time, analyzes the main views on the use of their own capabilities and rational management of their lives. The main stages and technologies of self-management as the process of optimal teacher self-organization are outlined.

Key words: self-modification, time management, activity management, time management, technology of self-management, chronophagus.

Постановка проблеми. В умовах сучасної освітньої реформи, відповідно до Концепції нової української школи, актуальним завданням педагога виступає формування ключових компетентностей учня, які будуть розвиватися на засадах педагогіки партнерства. В даному документі значна увага приділяється умовам створення нового освітнього середовища, якому будуть сприяти і новітні інформаційно-комунікаційні технології, академічна свобода вчителя, його вмотивованість, високий професійний рівень.
Для досягнення поставлених завдань важливою виступає особистість педагога, його прагнення до саморозвитку, вміння ставити адекватні цілі та досягати їх, ефективно планувати свої діяльність й контролювати її результати. Тому актуальною сьогодні для системи освіти виступає проблема    самоменеджменту працівника (або наукового управління своєю діяльністю за І.Г. Ткаченком), основна мета якого полягає в тому, щоб максимально використовувати власні можливості, свідомо керувати течією свого життя (самовизначатися) та долати зовнішні обставини як на роботі так і в особистому житті.

Короткий аналіз останніх досліджень. Ще Б. Франклін вважав час найціннішим скарбом людини, а його фраза «Час – це гроші» стала крилатою. Тоді як сучасний вчений, О. Колесов, визнавав час дорожчим за гроші, тому, що його не можна накопичити чи використовувати двічі. Він підкреслив, що «управління часом в природі не існує» [3, с. 62],  а люди можуть керувати грошима, матеріальними ресурсами, людьми, власним здоров’ям тощо. Найліпше, що людина може зробити – усвідомити природу часу і навчитися будувати своє життя з урахуванням двох його основних особливостей – обмеженість часового ресурсу і безповоротність плину часу [3].

Професійну організацію систем управління, пов’язаних з діяльністю людей у конкурентних сферах, підтримання їх ефективного функціонування називають менеджментом. А технологію оптимальної самоорганізації особистості для досягнення значущих для неї цілей Л. Зайверт окреслив як самоменеджмент [5].

Самоменеджмент виражений в цілеспрямованому та послідовному використанні практичних методів менеджменту в повсякденній діяльності, для того, щоб оптимально використовувати свій час, формулювати та реалізовувати життєві цілі, робити себе здоровим, створювати  емоційно-вольовий потенціал та самоконтроль. Як підкреслив О. Крикун, самоменеджмент – це вміння набувати, розвивати, зберігати, раціонально використовувати свій час і бути при цьому успішним [4].

Проблеми наукового управління своєю діяльністю та часом в системі освіти розглядав ще І.Г.Ткаченко, який був соратником О.В.Сухомлинського. Працюючи директором Богданівської середньої школи № 1 він значну увагу приділяв аспектам організації діяльності колективу. Провідними принципами його системи управління були «демократизм, плановість, компетентність, конкретність, діловитість, правильний добір, розстановка й раціональне використання кадрів, систематична перевірку виконання рішень, розумні взаємини з колективом тощо» [6, с.28]. Основним в управлінні школою вчений  вважав планування (тижневе, річне, п’ятирічне), без якого творча діяльність колективу була б неможливою [6].

У Радянському Союзі контролем часу також займався біолог О. Любищев [1], який щоденно записував скільки часу ним витрачено на основну наукову роботу, скільки – на додаткову, чим ще він займався, скільки часу втратив і чому. Кожного місяця вчений складав звіт, кожного року проводив річний баланс. Він враховував лише час, потрачений на роботу, не враховуючи організаційні моменти, очікування, безпредметні розмови тощо. Точність розрахунків – 10 хвилин. Такі обрахунки О.О.Любищев проводив протягом 56 років.

Вчений мав план і ціль на все життя наперед, на рік, місяць та ін. Врахування часу дозволило йому оцінювати ефективність різних способів виконання однієї й тієї ж роботи та орієнтуватися в подальшому на більш продуктивні варіанти. Тому, останні 20 років О. Любищев працював більш продуктивно, чим в молодості, мав більше часу для розвитку та отримання додаткових знань в різних сферах [1].
Сучасний дослідник А. Гаврилюк, вивчаючи наукове управління  часом (тайм-менджмент) як складову успішної комунікативної взаємодії, виділив поняття «часової компетентності фахівця» як інтегральну якість, що створює умови для оптимального конструювання комунікативної компетентності. Дане поняття, на його думку, окреслює володіння фахівцем уміннями та навичками ефективного планування і використання робочого часу, адекватної оцінки витрат при здійсненні функціональних обов’язків, конструювання програм досягнення мети, цілей і завдань відповідно до ресурсу часу, постійного вдосконалення професійної компетентності, оптимального співвідношення роботи і відпочинку, розвитку комунікативної компетентності, самомотивації, самоорганізації, самоконтролю, і як наслідок, саморозвитку. Вчений виокремив три найважливіші складові часової компетентності, зокрема: усвідомлення часу, емоційне переживання часу і організація часу професійної діяльності, що в комплексі забезпечує емоційну стабільність, стресостійкість та самореалізацію фахівців [2].
Не зважаючи на те, що технологія тайм-менеджменту не дає стовідсоткової гарантії успішності, як підкреслила Л. Образцова, без неї успішність комунікативної взаємодії не можлива. Найперше, на її думку, варто оволодіти вмінням ставити перед собою цілі; планувати свою діяльність (формулювання завдань, вибір оптимальних рішень, найефективніших способів досягнення поставлених цілей); розвивати навички самоконтролю, здатності самостійно оцінювати успішність (або неуспішність) своїх дій; вести облік витрат часу, ефективно використовувати всі доступні його резерви [7].

О. Семенова, досліджуючи можливості педагогів в організації власної праці, визначила, що 82% респондентів відмічають хронічну недостатність часу не тільки на відпочинок, але й на професійний саморозвиток. Причинами такого явища вона назвала недостатню організованість, відповідальність та слабку раціональність використання робочого часу [9, с. 6].

Як відзначила А.А.Симонова, сучасний педагог, найчастіше не вміє свідомо та раціонально керувати своїм життям та діяльністю. Частіше він «горить» на роботі, не щадячи ні себе, ні своїх учнів, намагаючись досягнути високих  освітніх результатів. Тоді як основне завдання педагога – не тільки підвищення якості освіти дитини а й одночасне зниження навантаження як учнів так і педагогів.

Максимально використовувати власні можливості та раціонально керувати своїм життям, активно та ефективно впливати на зовнішні обставини як на роботі так і в особистому житті, на думку А.А.Симонової,  дозволить використання технології самоменеджменту. Її застосування сприятиме оптимізації трудових та часових затрат, отриманню часових резервів для розвитку та саморозвитку педагогів, що напряму пов’язане з підвищенням якості освітніх послуг [9]

Виклад основного матеріалу дослідження. Проаналізувавши погляди науковців (Г.А.Архангельский, І.Л.Добротворський, А.А.Симонова, А.М.Гаврилюк, О.А.Крикун, Н.В.Любченко, О.С.Колесов та інші) на проблему самоменеджменту, ми виділили наступні етапи даного процесу: постановка цілей, планування використання часу, прийняття рішення, організація (реалізація), контроль.

Етап «постановка цілей» на думку багатьох дослідників (О.А.Крикун, Г.І.Ткаченко) є визначальним і найважливішим. Адже ще Л.Сенека відзначав, що коли не знаєш в якому напрямку тримати курс, то жоден вітер не буде попутнім [3]. На даному етапі застосовують наступні методи: визначення мети, ситуаційний аналіз, цільові стратегії та методи досягнення успіху, формулювання мети. Результатом першого етапу повинно стати: мотивація, усунення слабких сторін, розпізнавання переваг, концентрація зусиль на вузьких місцях, з’ясування та фіксація термінів і найближчих кроків [3].

Для постановки цілей та визначення мети можна використовувати різні техніки, однією з яких є «Технологія SMART» (Д.Доурден).  SMART означає розумна ціль і об’єднує великі літери від англійських слів, що позначають, якою має бути справжня мета: Specific (конкретність), Measurable (вимірність), Attainable (досяжність), Relevant (релевантність), Time-bounded (визначеність в часі).

Наступний етап – планування використання часу – повинен забезпечувати підготовку до реалізації мети, оптимальний розподіл і планування часу, скорочення строків виконання. Ефективними методами на цьому етапі є наступні: стратегічне й оперативне планування, планування дня, принципи тимчасового менеджменту, метод «Альпи», система Франкліна, «пряме і зворотне» планування, ведення щоденника часу.

Наприклад, метод «Альпи» полягає у резервуванні робочого часу «про запас» у співвідношенні (60:40). Ведення щоденника часу, який являє собою одночасно календар-пам’ятку, записну книжку та допомагає орієнтуватися в строках і датах. Система Франкліна, яка полягає в поділі всіх щоденних справ на три категорії: першочергові, другорядні і малозначимі. Візуально це зображають у вигляді піраміди.

Етап «прийняття рішення» спрямований на першочергове вирішення життєво важливих проблем, упорядкування справ за їх важливості, продуктивність трудових витрат. Ефективними методами на цьому етапі будуть наступні: встановлення пріоритетів, принцип Парето, АВС аналіз, принцип Ейзенхауера, делегування завдань.

Згідно методології  «АВС-аналізу»  найважливіші завдання (категорія А) становлять приблизно 15 % кількості всіх завдань. Однак, власна значущість цих завдань (у сенсі вкладу у досягнення мети) становить  приблизно 65 %; важливі завдання (категорія В) – відповідно 20 % до 20 %; менш важливі і несуттєві завдання (категорія С), відповідно 65 % до 15 %.

Принцип Парето (співвідношення 80:20) полягає в тому, що якщо всі робочі функції розглянути з точки зору їх ефективності, то виявиться, що 80 % кінцевих результатів досягається лише за 20 % витраченого часу, тоді як решта 20 % загального «поглинають» 80 % робочого часу.

Аналіз за принципом Ейзенхауера передбачає встановлення пріоритетності у виконанні завдань за такими критеріями, як важливість і терміновість справи: термінові / важливі справи (за них варто братися негайно і самому їх виконувати); термінові / менш важливі справи; менш термінові / важливі завдання (їх не треба виконувати терміново, але потрібно проконтролювати, щоб вони не перейшли в розряд термінових справ); менш термінові / менш важливі завдання.

Наступний етап – організація та реалізація, який сприяє  концентрації на значних завданнях, використання піку продуктивності, обліку періодичних коливань, становлення індивідуального робочого стилю. Ефективними методами тут можуть бути: розпорядок дня, графік продуктивності, денний робочий план.

Ще один етап – контроль, який  забезпечує заплановані результати, позитивний вплив на перебіг життя. Для цього можна використовувати  контроль процесу роботи, контроль досягнення поставлених цілей та огляд підсумків минулого дня.

Для контролю можна використовувати  хронокарту А.К.Гастєва, яка буде корисною й на інших етапах. Вона виглядає як таблиця, в якій відмічаються всі види діяльності, події та затрачений на них час. На думку автора, карту бажано носити з собою та заповнювати кожні півгодини, по-різному відмічати робочий та неробочий час, встановити номенклатуру трат часу та присвоїти кожній свою букву.

Для ефективного керування своєю діяльністю дослідники (А.В.Кайдалова, О.С.Колесов, Н.В.Любченко, В. М. Толочко та ін.) також радять раціоналізувати витрати часу потягом робочого часу. Для цього необхідно мінімізувати вплив хронофагів, певних перепон, що тимчасово  зупиняють процес роботи або перешкоджають та унеможливлюють подальше її виконання. Сюди можна віднести відсутність чіткого розподілу робіт або їх пріоритетності, слабка мотивація праці, доопрацювання справ вдома, неефективна робота з документацією, недостатній контроль за виконанням роботи та ін. Окрім хронофагів, існують і внутрішні перешкоди, які відволікають від виконання завдань та цілей, а саме: невміння відмовляти; звичка хапатися за все і відразу; неправильна оцінка термінів і обсягів робіт; природна неуважність; звичка кожні 5-10 хвилин перевіряти пошту (блоги, форуми) або іншу інформацію на сайті та ін. Зазначені перешкоди забирають значну частину часу й перешкоджають роботі.

Висновки. Ідеї І.Г. Ткаченка про наукову організацію діяльності керівника закладу освіту значно мірою дали поштовх до розвитку теорії освітнього менеджменту, та, зокрема, сучасного його напряму – самоменеджменту.
Наукове управління своєю діяльністю позитивно впливає на її результати, дозволяє максимально використовувати власні можливості та раціонально керувати своїм життям. Застосування технологій самоменеджменту (АВС-аналізу, принцип Ейзенхауера, принцип Парето, технологія SMART та ін.) та дотримання послідовності його етапів (постановка цілей, планування використання часу, прийняття рішень, організація й реалізація, контроль) сприятиме отриманню часових резервів для розвитку і саморозвитку педагогів, що напряму пов’язане з підвищенням якості освітніх послуг. 

Список використаних джерел

  1. Альтшуллер Г.С. О системе А.А.Любищева / Г.С.Альтшуллер // Електронне джерело: http: //www.improvement.ru/bibliot/altshull.shtm:
  2. Гаврилюк А.М. Тайм-менеджмент як складова успішної комунікативної взаємодії в індустрії туризму України / А.М.Гаврилюк // Ефективна економіка № 1, 2016 // Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4718
  3. Колесов О.С. Тайм-менеджмент – управління часом / О.С.Колесов // Збірник наукових праць ВНАУ. Серія: Економічні науки, № 2 (53), том 3, 2011. – с.61-71
  4. Крикун О.А. Самоменеджмент: учебное пособие / О.А.Крикун. – Х.: ХНУ имени В.Н.Каразина, 2014. – 344 с
  5. Любченко Н.В. Технології тайм-менеджменту в управлінській діяльності керівника навчального закладу. / Н.В.Любченко // Режим доступу: http://umo.edu.ua/images/content/nashi_vydanya/visnyk_PO/1_31_2016/upravl/%D0%9B%D0%AE%D0%91%D0%A7%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%9E.pdf
  6. Мельничук С.Г. І.Г.Ткаченко: життя і науково-педагогічна діяльність (1919-1994) / С.Г.Мельничук, І.Г.Ткаченко. Кіровоград, 2009. – 210 с. Режим доступу: http://ppko-koippo.edukit.kr.ua/Files/downloads/1%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%90.%D0%91%20%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%A2%D0%BA%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0%201.%D0%93..pdf
  7. Образцова Л. Время – деньги. Как управлять своим временем / Л. Образцова. – М. : АСТ, СПБ : Сова, 2007. – 126 с.
  8. Симонова А.А. Самоменеджмент педагога: сущность, содержание, технологии [Текст]: монографія / А.А.Симонова. – Екатеринбург: Урал, гос. Пед. ун-т, 2008. – 136 с.

Відомості про автора:
Молчанова Оксана Миколаївна, кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри педагогіки, психології і корекційної освіти КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», м. Кропивницький.

 

 

Comments

  1. Ірина Лукомська сказав:

    Дуже актуальна тема, що допомагає максимально якісно використовувати як розумові так і фізичні здібності.

  2. Оксано Миколаївно, із зацікавленістю прочитала Вашу статтю і ще раз переконалась, що у спадщині І.Г. Ткаченка багато цікавих ідей.Погоджуюсь, що в час стрімкого розвитку всіх сфер життя важливим є вміння раціонально підходити до планування свого часу і протягом робочого часу, і не забувати про відпочинок. Думаю, що технологія цілепокладання є дуже актуальною та сучасною для багатох педагогів. Бажаю успіхів у подальших дослідженнях спадщини наших педагогів-земляків!

  3. Валентина Зубова сказав:

    Підтримую думку про важливість планування робочого часу, бо часто чую від колег, що вони нічого не встигають. За принципом Ейзенхауера більшість справ важливі і термінові, тому запланувати їх завчасно у робочому графіку неможливо. Але я уважно прочитала Вашу статтю і переконана, що можна спробувати раціонально підійти до переліку справ на день, тиждень і так далі. Дякую за цікаву статтю!

Залишити відповідь до Вікторія Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *