Коломійченко О.В. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ОСВІТИ

У статті аналізуються джерела, в яких розкриваються актуальні аспекти спадщини педагога-новатора Івана Гуровича Ткаченка з проблем управлінського менеджменту та проблеми удосконалення системи управління закладом освіти згідно з Концепцією «Нова українська школа».

        Ключові слова:  управління закладом, Концепція,  Нова українська школа, реформування, управлінська діяльність, педагог-новатор.

        The article analyzes the sources, which reveal the actual aspects of the legacy of the teacher-innovator Ivan Gurovich Tkachenko on the problems of managerial management and the problem of improving the management system of the educational institution in accordance with the Concept “New Ukrainian School”.

         Keywords: institution management, Concept, New Ukrainian school, reforming, management activity, pedagogue-innovator.

        Постановка проблеми. Модернізація української системи освіти, реалізація Концепції Нової української школи потребують нової генерації відповідальних, креативних, фахово підготовлених педагогів та керівників освітніх закладів, спроможних реалізувати ідеї освіти ХХІ століття.

Освіта ХХІ століття – це освіта належної якості, яка відповідає вимогам особистості, суспільства у цілому, яка сприяє розвитку особистості, задоволенню її освітніх, інтелектуальних запитів, забезпечує можливість для зміцнення матеріального благополуччя людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. А. Іванко в роботі «Освітня діяльність та педагогічна спадщина І. Г. Ткаченка (1919-1994 рр.)» визначив особливості його самодостатньої педагогічної системи, зокрема таких її компонентів, як моделювання навчального закладу як території творчості, наукові основи управління школою, що базувалися на таких принципах: плановість, перспективність, конкретність, професійність, правильний добір, виховання та раціональне використання кадрів, систематичність перевірки прийнятих рішень, продуктивні взаємовідносини між керівником і підлеглими.

У статті Н.Калініченко «Історіографія дослідження педагогічної діяльності Івана Ткаченка (друга половина ХХ – початок ХХІ століття)»  аналізуються історіографічні джерела, в яких розкриваються актуальні аспекти спадщини педагога-новатора Івана Гуровича Ткаченка з проблем управлінського менеджменту, трудової підготовки учнівської молоді, розбудови моделі школи по формуванню творчої особистості. Здійснено історіографічний аналіз дослідження педагогічної діяльності І. Ткаченка (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.)

Мета статті: розкриття питання проблеми удосконалення системи управління закладом освіти у педагогічній спадщині І.Г.Ткаченка у  дослідженнях науковців А. Іванка, Н. Калініченко.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні, коли відбувається процес реформування усіх галузей суспільного життя, в Україні набирає обертів процес удосконалення її освітньої складової, вирішального значення набуває питання реформування саме системи управління освітою. Головними завданнями процесу реформування є :

  • демократизація управління;
  • зміна типу управління в напрямі його децентралізації;
  • удосконалення структурно-функціональних характеристик управління;
  • реформування організаційних, правових, економічних і фінансових механізмів управління освітою.

У зв’язку з цим одним з найважливіших аспектів для забезпечення ефективності роботи школи є діяльність з управління освітніми системами, в які вона включена. Її життєдіяльність в значній мірі обумовлена впливами, що йдуть з широкого оточення.

Питання управління закладом освіти досліджував і великий педагог-науковець Іван  Гурович Ткаченко, який створив цілісну самодос­татню педагогічну систему. Органічними складовими якої  є організація навчально-виховного процесу і, зокрема, трудове навчання і виховання учнівської молоді, численні публікації І.Г.Ткаченка з ак­туальних проблем функціонування, перспектив розвитку сільської школи; досвід управлінської діяльності відомого педагога, його багатогранна робота з директорським корпусом області в рамках школи творчо працюючого директора при обласному інституті удосконалення вчителів; дослідження І.Г.Ткаченком методичних підходів до викладання базових дисциплін, різних аспектів формування наукового світогляду учнів, діяльно­сті учнівських наукових товариств, шкільних таборів праці і відпочинку, професійному становленню молодих вчителів тощо.
Аналіз історіографічних джерел засвідчує [3; 4; 5],   що у науково-педагогічній спадщині великого педагога різноманітним аспектам внутрішкільного управління приділяється зна­чна увага (монографія “Богданівська середня школа”, статті “Директор в системі управління школою”, “Кожному уроку – високу якість”, “Шля­хи ефективного вибору і застосування форм і методів внутрішкільного контролю за викладанням шкільних курсів наук” тощо). Надаючи пріори­тетного значення управлінській діяльності, формуванню дієздатного, творчого, цілеспрямованого педагогічного колективу, він розробив систему організаційних і науково-методичних заходів, які враховували специфіку роботи адміністрації школи як з активом найдосвідченіших педагогів, так і молодих учителів у співдружності з науково-методич­ним активом школи. Ці заходи включали в себе: прогнозування розвитку школи на тривалу перспективу на основі глибокого педагогічного аналізу; створення науково обґрунтованої системи шкільного планування (від перспективного і річного плану роботи школи до чіткого тижневого планування і розробки детальних планів проведення кожного окремого заходу: семінару, конференції, засідання педагогічної ради, шкільної олімпіади, виставки, свята, місячника науки і техніки, предметного тижня); створення оптимальної динамічної системи науково-методичної роботи, спрямованої на постійне оновлення, розширення, збагачення теоретичних знань учителів з педагогіки і психології, удосконалення педагогічної майстерності, підвищення їх загальнокультурного рівня (науково-теоретичні, психолого-педагогічні семінари, семінари-практикуми, методичні об’єднання, творчі групи, проблемна лабораторія, конференції, педагогічні читання, диспути, самоосвітня діяльність, тощо). Проявлялася постійна турбота про професійне становлення молодих і малодосвідчених педагогів, проектування і розвиток їх педагогічної майстерності, надавалася компетентна допомога у створенні індивідуальної творчої лабораторії на основі діагностування, врахування наукових потенцій і реальних можливостей кожного вчителя, реалізації індивідуально-діяльнісного підходу; передбачалося широке залучення вчителів до науково-педагогічних досліджень, формування готовності до аналізу власного досвіду, осмислення власної практики крізь призму психолого-педагогічної науки і вміння моделювати, створювати власний досвід; творчу реалізацію ідей В.О. Сухомлинського; гуманізацію внутрішкільного контролю, забезпечення його конструктивності й високої результативності; демократизацію шкільного управління, шляхом активізації діяльності колегіальних органів: ради, учнівського комітету, батьківського комітету;  створення сприятливої атмосфери співдружності й співтворчості.

На думку А. Іванка,  І.Г.Ткаченко на основі глибокого аналізу своєї педагогічної діяльності здійснив подальше обґрунтування основних принципів керівництва школою, розробив вимоги до сучасного керівника загальноосвітнього навчального закладу. Діалектика внутрішкільного контролю, за І.Г.Ткаченком, полягає у забезпеченні гармонійності його складових, ефективної роботи усіх ланок навчально-виховно­го процесу. Для сучасної української школи проблема реалізації системи дидактичних вимог, напрацьованих у Богданівській школі під керівництвом І.Г.Ткаченка, є досить актуальною. [3, с.26].

Мету управлінської діяльності відомий педагог-науковець вбачав у системній роботі щодо формування учителя-дослідника. Три десятиліття тому він ставив питання про необхідність організації в школах з якісною навчально-матеріальною базою і кваліфікованими педагогічними кадрами, науково-практичних лабораторій на громадських засадах для про­ведення досліджень у сфері дидактики. Організатором і керівником та­кої лабораторії має бути директор школи. [5, с.49].

Досліджено, що ще в 70-ті роки І.Г.Ткаченко ставив питання про створення при університетах і педагогічних інститутах факультетів для підготовки керівників шкіл з числа талановитої молоді, розробив для Кіровоградського педагогічного інституту ім. О.Пушкіна орієнтов­ну програму факультативу для студентів “Наукові основи управління школою”. Проблема підготовки керівників шкіл не вирішена і на почат­ку XXI ст. і залишається гостро актуальною. Досить перспективними є думки І.Г.Ткаченка про самоосвітню діяльність керівників шкіл, наукову раду в загальноосвітній школі, необхідність розробки спеціального положення про науково-педагогічну та громадську діяльність директора школи. [3, с.28].

В контексті управлінської діяльності виняткового значення, на думку І.Г.Ткаченка, набуває робота щодо формування педагогічної ку­льтури вчителя, яку він розглядав як органічну складову загальної культури особистості. Компонентами педагогічної культури І.Г.Ткаченко вважав глибоке знання свого предмета, багатоманітність методів вивчення дитини, педагогічну етику, педагогічну творчість, науково-дослід­ну діяльність вчителя, єдність науки, майстерності, мистецтва в науково-виховній роботі тощо. Педагогічна культура неможлива без оволодіння загальнолюдськими культурними цінностями – науковими, моральними, естетичними. Трактуючи поняття “педагогічна культура”, І.Г.Ткаченко не ототожнює її ні з педагогічною майстерністю, ні з етикою. Він вважає, що педагогічна культура – це інтегральна якість особистості педагога, тісно по­в’язана із загальною культурою вчителя та його високорозвинутим пе­дагогічним мисленням.

Значний внесок І.Г.Ткаченка в післядипломну освіту керівників шкіл Кіровоградщини. Протягом двох десятиліть він у тісному контакті з навчально-методичним кабінетом школознавства обласного інституту удосконалення вчителів працював над підготовкою кадрів керівників шкіл, очолюючи обласну школу передового педагогіч­ного досвіду директорів опорних шкіл. Як керівник цієї структури він відзначався умінням глибоко проникати в сутність проблем психолого-педагогічної науки, уміло вивчати перспективний педагогічний досвід. Кожне заняття школи демонструвало його вміння майстерно володіти прогностичними, організаційно-регулятивними, контрольно-коригуючими та іншими вміннями.

Ще в 50-70-ті роки XX ст. І.Г.Ткачен­ко, не вводячи поняття “продуктивне навчання”, розробив основи теорії та запровадив у практику продуктивне навчання, яке набрало розвитку лише в 90-ті роки минулого століття і змінило характер пізнавальної діяльності учня та роль вчителя у навчально-виховному процесі, оскі­льки орієнтувало вчителя і учня на свободу творчості і самопізнання як основу організації всіх занять. [6, с.128].

Нові реалії життя в Україні, її поступове перетворення на соціально орієнтовану країну обумовили значні зміни в освітній галузі, визначенні її завдань та методів діяльності.

Сьогодні створюється нова школа, де учень проектує своє майбутнє, свій шлях, враховуючи власні можливості, ставлячи перед собою завдання самовдосконалення та самоосвіти. При цьому особливого значення набуває здатність особистості до творчого нестандартного мислення, вміння ефективно вирішувати складні проблеми власної життєдіяльності. Такі якості можуть бути сформовані у процесі педагогічних форм та методів роботи в системі освіти, яка сама є креативною, прагне до творчого вирішення проблем через використання сучасних інноваційних технологій для досягнення визначеної мети.

У концепції Нової української школи гостро поставлено питання про необхідність розвитку ініціативи, творчості педагогічних працівників. Досвід свідчить, що лише за координації зусиль усього педагогічного колективу, зосередженні його уваги на вирішенні конкретної педагогічної проблеми можна значно підвищити ефективність і результативність навчально-виховного процесу. Завдання, визначені основними державними освітянськими документами щодо удосконалення управління навчальними закладами, неможливо реалізувати без трансформації ідей науки та упровадження інноваційних технологій навчання та виховання.

Завдання кожного сучасного закладу — створити атмосферу єдиного державного розуміння розвитку освіти, змінити орієнтацію педагогічного колективу щодо оцінювання діяльності кожного вчителя за результатами праці, організувати навчально-виховний процес на основі творчої співпраці вчителів та учнів.  Орієнтиром у науково-методичній діяльності методичних служб є формування готовності педагогів до інноваційної діяльності шляхом самоосвіти, самоорганізації, саморозвитку актуальних професійних компетенцій. Це формування нової моделі науково-методичної роботи в реформаційний період, пошук технологічних шляхів формування успішного вчителя, «агента змін».

Науково-методична робота – основний компонент системи підвищення кваліфікації, важлива ланка в системі безперервної освіти.  Крім того, науково-методична робота є один із засобів управління навчально-виховним процесом і  повинна бути спрямована  на: формування професійно-педагогічної культури педагогів; застосування знань у практиці роботи; продукування нових педагогічних ідей, технологій; узагальнення та поширення перспективного педагогічного досвіду.

З метою  реалізації  вищевказаних  завдань  у нашій школі функціонує  мережа  методичної  роботи  за  визначеною  структурою: науково-методична  рада, педагогічна рада,  шкільні  методичні  об’єднання, школа  малодосвідченого   вчителя, психолого-педагогічні семінари, інструктивно-методичні наради. Діяльність  методичної  служби спрямована  на  результативність, позитивну  динаміку  показників  освітянської  діяльності, належний  науково – методичний  супровід  переведення  школи  у  режим  розвитку.

Головний зміст методичної роботи – прогнозовані  результати  в освітньому процесі, рівень професійних вмінь вчителів, зростання якості знань умінь і навичок,  вихованості та розвитку  школярів.  Тому  школою вирішуються такі завдання:

  • вивчення та  впровадження  ППД;
  • підвищення якості уроку шляхом підсилення його особистісної орієнтації;
  • підготовка до ДПА та ЗНО;
  • надання допомоги  вчителям  в реалізації  Державних  стандартів;
  • забезпечення курсової  перепідготовки;
  • психолого – педагогічне та  науково-методичне  консультування  вчителів,
  • сприяння розвитку  творчих  здібностей   учнів;
  • реалізація навчальних планів і програм;
  •  керівництво  роботою  методичних  об´єднань  та координацію  їхньої  діяльності;
  •  підвищення якості знань учнів з базових предметів навчального плану;
  •  підвищення теоретичної, науково-методичної та професійної підготовки педагогічних працівників шляхом організації роботи школи малодосвідченого учителя, методичних об’єднань   учителів-предметників;
  •  забезпечення ефективної роботи методичного кабінету школи;
  • підвищення рівня позаурочної роботи з навчальних предметів.

Педагог-новатор, І.Г.Ткаченко створив власну педагогічну систему з організації навчально-виховного процесу, трудового навчання і виховання учнівської молоді, специфіку діяльності, пробле­ми і перспективи сільської школи. Він здійснив подальше удосконалення системи управлінської діяльності в умовах сільської школи, проводив значну роботу з директорським корпусом області в системі післядипломної педагогічної освіти. Органічними складовими цілісної і багатогранної педагогічної системи І.Г.Ткаченка є дослідження ним науково-мето­дичних підходів до викладання базових дисциплін, різні аспекти формування науково­го світогляду учнівської молоді, зокрема, діяльність учнівських нау­кових товариств, шкільного табору праці і відпочинку тощо.

 Висновки. Аналіз освітньої діяльності і педагогічної спадщини І.Г.Ткаченка дає підстави для висновку, що основне завдання школи може бути розв’язане лише за умови кваліфікованого керівництва з боку директора, творчого управління загальноосвітнім закладом. Причому, це твор­чість у сфері “загальних функцій” всієї педагогічної діяльності з інтеграції соціальних прогнозів, педагогічної теорії і практичних педагогічних знахідок; це творчість у сфері пошуку способів реалізації педагогічних ідей шляхом створення і втілення таких моделей школи, які б сприяли розвитку всіх граней особистості, відкривали б усі можливості для її самореалізації.

Список використаних джерел

  1. Концепція нової української школи [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://mon.gov.ua/
  2. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. — К. : ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. — 206 с.
  3. Іванко А.Б. Педагогічна спадщина І.Г. Ткаченка і актуальні проблеми сучасної сільської школи // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка. Серія: педагогічні науки. Випуск 26. – Кіровоград, 2000. – С.25-28.
  4. Калініченко Н.А. Історіографія дослідження педагогічної діяльності І.Ткаченка (друга половина ХХ- початок ХХІ століття) // Педагогічний альманах. – 2014. – Випуск 2. – С. 294-300.
  5. Іванко А.Б. Педагогічна спадщина І.Г.Ткаченка і актуальні проблеми управління школою // Рідна школа.- 2001.- № 3.- С.47-49.
  6. Іванко А. Освітня діяльність та педагогічна спадщина І. Г. Ткаченка – К. : Поліграф-Терція, 2004.- 188 с.

Відомості про автора:
Коломійченко Оксана Вікторівна, заступник директора з навчально-виховної роботи. Глодоська ЗШ І-ІІІ ступенів Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області, с. Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області

 

Comments

  1. Оксана Молчанова сказав:

    Педагогічна культура вчителя – важливий показник його професійної майстерності та основа для успішної педагогічної взаємодії.І саме директор закладу освіти повинен володіти її найвищим рівнем розвитку. Тому, погоджуюсь з авторкою статті про те, що “основне завдання школи може бути розв’язане лише за умови кваліфікованого керівництва з боку директора”, яке неможливе без його високої загальної культури та високорозвиненого пе­дагогічного мислення.

  2. Оксана Долгерт сказав:

    Цікава і змістовна стаття. Звісно робота закладу освіти в усіх сферах діяльності буде успішною, якщо фахівці, які в ньому працюють володіють педагогічною культурою і педагогічною майстерністю.

Залишити відповідь до Оксана Долгерт Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *