Кірішко Л.М., Постельняк А.І. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ТВОРЧОЇ ЛАБОРАТОРІЇ І.Г.ТКАЧЕНКА

У статті обґрунтовується актуальність авторської моделі ефективного управління Богданівською середньою школою Знам’янського району, директором, І.Г. Ткаченком. Розкриваються аспекти виробничого навчання, розроблені педагогом-новатором й успішно апробовані на базі школи.

Ключові слова: управління школою, організатор педагогічного колективу, педагогічний досвід, методична майстерність, компетентний керівник, самоосвіта.

This article substantiates the relevance of the author’s model of effective management of Bogdanivska secondary school of Znamyansky district by the school principal I.G. Tkachenko. The aspects of production training are developed by an innovator and successfully tested at school.

Key words: management of the school, school coordinator, pedagogical experience, methodical skills, manager, self-education.

Людина, як особистість, розкривається в тому,
що вона створює, в чому виражає себе,
втілює свій розум, свою майстерність.
В.О.Сухомлинський

Постановка проблеми. Актуальність підвищення методичного та практичного рівнів управлінської компетентності керівних кадрів закладів загальної середньої освіти зумовлена завданнями державної політики в галузі освіти. Сьогодні Україні потрібен учитель ХХІ століття та нова школа. Діяльність такої школи неможлива без удосконалення системи управління закладом освіти згідно з Концепцією «Нова українська школа». В умовах реформування освіти творча спадщина І.Г.Ткаченка не втрачає своєї актуальності і сьогодні. «Сучасний керівник закладу загальної середньої освіти має бути готовим до управління колективом закладу в сучасних умовах з позицій менеджменту, як інтеграції науки та мистецтва управління людьми та соціальними процесами», зазначено у передмові «Типової освітньої програми організації та проведення підвищення кваліфікації керівних кадрів закладів загальної середньої освіти відповідно до вимог Концепції «Нова українська школа» (затверджена наказом МОНУ від 13.12.2018 р. № 1392).

Доктор педагогічних наук А.Я. Розенберг у своїх спогадах про І.Г. Ткаченка «Педагог з великої літери» прозорливо підкреслив: «Педагогічна спадщина І.Г. Ткаченка… може стати багатим джерелом ідей і технологій, в яких відчуває потребу процес реформування сучасної загальноосвітньої школи» [4, с. 38].

Метою написання статті є спроба обґрунтування актуальності ідей І.Г. Ткаченка для розвитку сучасного менеджменту освіти.

Виклад основного матеріалу. І.Г. Ткаченко, є прикладом того, як маючи глибокі енциклопедичні знання, блискучий ораторський талант, загострене почуття нового, можна створити власну оригінальну авторську модель управління школою. «Справді новаторським є внесок І.Г. Ткаченка в розробку актуальних проблем управління школою», – стверджують науковці АПН України Василь Мадзігон та Григорій Левченко у передмові «Талант, освячений мудрістю і любов’ю» до книги «Спогади про І.Г. Ткаченка», виданій у 2004 році до 85-річчя від дня його народження.

Проблемам підвищення ефективності управління школою присвячено перший розділ його книги «Богданівська середня школа» під назвою «Наукові основи управління школою», чимало статей («Директор в системі управління школою», «Наш досвід роботи по-новому», «Энциклопедия школьной жизни», «Новые горизонты, проблемы и поиски сельской школы», «Організатор учнівського колективу», «Сільська школа, її середовище, проблеми і перспективи», «Шляхи ефективного вибору і застосування форм і методів внутрішкільного контролю за викладанням шкільних курсів наук» та інші.

Ця проблема розкривалась Іваном Гуровичем у його доповідях на конференціях, під час лекцій на курсах підвищення кваліфікації і науково-методичних семінарах керівників шкіл області.
Суть авторської моделі управління Богданівською середньою школою розкриває гасло, яким Іван Гурович керувався у своїй практичній діяльності: «Сплав науки і передової практики – в шкільне життя» [2, с. 27].

Понад 20 років І.Г. Ткаченко і очолюваний ним педагогічний колектив створювали ефективну систему трудового навчання й виховання, соціалізації учнів, їх громадянського становлення, формування активної життєвої позиції, постійного прагнення до самоосвіти, самовиховання і творчої самореалізації.
Йому, як компетентному, досвідченому, творчому керівнику були властиві такі управлінські вміння:

– глибоко і всебічно аналізувати суть педагогічних явищ, процесів, ситуацій, проблем, практичну діяльність педагогічного колективу і кожного вчителя;
– сприймати, осмислювати і творчо розвивати нові педагогічні ідеї, запроваджувати нововведення, цілеспрямовано моделювати перспективний досвід навчання і виховання школярів;
– прогнозувати розвиток школи на тривалу перспективу, забезпечувати комплексне вирішення обраних для поглибленого опрацювання проблем;
– обирати ефективні методи творчої взаємодії, плідної співпраці з педагогічними кадрами на основі вивчення і врахування індивідуальних особливостей кожного працівника і формування на цій основі ініціативно-відповідального творчого ставлення до справи, якісного виконання обов’язків, доручень;
– приймати виважені нестандартні управлінські рішення.

Найважливіші складові авторської моделі управління школою І.Г.Ткаченком успішно можна реалізовувати і в Новій українській школі:

  1. Творчий підхід директора школи до формування і постійного розвитку педагогічного колективу як команди однодумців.
  2. Формування інтелектуальної зрілості педагогічного колективу, основа якої є компетентність, ініціатива, творчість кожного вчителя.
  3. Завдання керівника вважав він, полягає у тому, щоб «знайти перлинку в кожного педагога, а потім допомогти йому стати справжнім майстром» [2; 26].
  4. Ефективне використання творчого потенціалу майстрів педагогічної праці («ядра педагогічного колективу») в системі науково-методичної роботи з педагогічними кадрами, складовими якої були творчі групи, психолого-педагогічний та науково-теоретичний семінари, проблемна лабораторія вчителів початкових класів, методичні об’єднання і предметні комісії, школи передового педагогічного досвіду.

Філософія вчителя і вимоги до нього змінюються разом із новими підходами в українській освіті, якій потрібен «агент змін», професіонал, який уміє проектувати, генерувати ідею, планувати її реалізацію та здійснювати оцінку на принципах актуальності, науковості, прогностичності, оптимальності. Наголосимо, що цей процес тісно перегукується із позицією педагога-новатора минулого століття, який наголошував, що «сучасній школі потрібен учитель-дослідник», – і активно залучав учителів до дослідницької діяльності [2, с. 38].
Впродовж 13 років Іван Гурович був активним учасником і одним з наукових керівників обласного постійно діючого науково-методичного семінару, створеного науково-педагогічними працівниками обласного інституту удосконалення вчителів у 1975 році.

На заняттях семінару він презентував технології проведення природного і лабораторного експериментів в системі науково-педагогічних досліджень, ділився досвідом роботи над дисертацією та підготовки до її захисту, презентував творчий звіт про роботу очолюваної ним наукової лабораторії НДІ педагогіки УРСР з проблем трудового навчання, виховання і професійної орієнтації учнів сільської школи.

І.Г.Ткаченко вважав доцільним створення на базі опорних шкіл, які мають хорошу навчально-матеріальну базу й кваліфіковані педагогічні кадри, науково-практичних лабораторій для проведення досліджень з актуальних проблем реформування освіти.

Організатором і керівником лабораторії, підкреслював він, «повинен стати директор школи, який шляхом самоосвіти сам успішно володіє методикою ведення досліджень і своє вміння передає учителям, учить їх бути дослідниками» [2, с. 39].

Питання про самоосвіту є також вагомим в умовах формування Нової української школи. У статті 8 Закону України «Про освіту» пояснюється, що «інформальна освіта (самоосвіта) – це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям», а в статті 59 зазначено, що «професійний розвиток педагогічних працівників передбачає постійну самоосвіту».
Іван Гурович був умілим організатором дослідницької роботи вчителів з проблем модернізації початкової освіти, впровадження проблемного навчання, засад наукової організації педагогічної праці, лекційно-практичної системи навчання, проведення уроків інформації про новітні досягнення науки і техніки, уроків мислення і творчості та ін.

Іван Гурович успішно втілював у практику своє глибоке переконання в тому, що «не слід чекати появи передового досвіду, його треба проектувати, створювати і відповідно до наукових потенцій вчителя допомогти йому виробити власний почерк в роботі» [2, с. 24].
Саме тому «поради вчителям були наслідком його тривалої науково-експериментальної, практичної роботи, роздумів і враховували ерудицію вчителя, його фахову та методичну майстерність» [4, с. 48].
Під його мудрим керівництвом в школі зросла плеяда справжніх майстрів педагогічної праці. Серед них Н.С. Ратушна, Л.О.Мініна, Л.І.Платонова, О.Г.Нестеренко, П.Ю.Кучерявий, Б.І.Сиром’ятников, Ю.Ф.Кузьміна та інші.

Досвід їх роботи вивчений і узагальнений методистами методичного кабінету Знам’янського району та обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, творчо використовувався вчителями шкіл району і області у практичній діяльності.

Під його керівництвом 12 учителів школи вели експериментально-педагогічні дослідження з актуальних проблем трудового навчання, виховання й професійної орієнтації як члени науково-практичної лабораторії НДІ педагогіки УРСР, яка на громадських засадах працювала на базі школи.
Їх зусиллями створена система проведення виробничих екскурсій з метою ознайомлення школярів з основами промислового та сільськогосподарського виробництва, здійснення профорієнтації школярів, проведення місячників науки, експедиції-гри «Подорож до джерел рідної природи», організації плідної роботи учнівських наукових товариств, шкільної виробничої бригади, інтернаціонального табору праці й відпочинку, розроблена система перспективних суспільно значимих трудових завдань класним колективом старшокласників, розрахованих на особисту участь кожного члена колективу.

Багаторічне дослідження проблеми «Шляхи і методи вдосконалення політехнічного навчання й трудового виховання старшокласників сільської школи» завершилось захистом кандидатської дисертації, підготовкою книг «Навчально-виробнича і виховна робота в учнівські бригаді» (1964), «Трудове виховання старшокласників» (1971), «Богданівська  середня школа» (1975), написанням численних статей.
Він був глибоко переконаний, що «практична участь учителів у проведенні експериментально-педагогічних досліджень є одним з ефективних засобів збагачення їхньої наукової ерудиції та вдосконалення методичної майстерності» [2, с. 38-39].

Іван Гурович виступив потужним популяризатором педагогічних ідей В.О. Сухомлинського»,  – наголошував А.Б. Іванко [5, с. 12].

Саме він став засновником сухомлиністики на Кіровоградщині. Понад 30 його статей, чимало доповідей і виступів присвячені аналізу творчого доробку корифея української педагогіки В.О. Сухомлинського, популяризації його педагогічних ідей.

«Очолюваний І.Г. Ткаченком педагогічний колектив Богданівської середньої школи одним із перших в області розпочав системне вивчення педагогічної спадщини видатного педагога і цілеспрямоване, творче впровадження його ідей в практику навчально-виховної роботи відповідно до розробленого науково-методичною радою школи перспективного плану роботи на 1971-1975 роки» [7, с. 65].
Виступаючи з лекціями перед керівниками шкіл, Іван Гурович постійно звертався до педагогічних ідей і досвіду В.О. Сухомлинського.
Завжди підкреслював необхідність творчого впровадження його спадщини: «Сьогодні вже мало називати себе послідовниками В.О. Сухомлинського. Потрібно, щоб його ідеї і теоретичні висновки стали надбанням практики кожного педагога, вихователя, і в процесі цієї практики збагачувалися і розвивалися» [3].

І.Г. Ткаченко був неперевершеним майстром реалізації представницької функції керівника, досконало володів мистецтвом ведення професійного конструктивного діалогу, зацікавленого, довірливого спілкування з учителем, колегою, керівником школи, методистом, науковцем, представником влади, з батьками та учнями.

Важко переоцінити вплив І.Г.Ткаченка на становлення керівників шкіл району і області. Очолюючи впродовж десяти років обласну школу передового педагогічного досвіду директорів опорних шкіл, він активно сприяв формуванню яскравої когорти талановитих творчих керівників, які вчилися у нього науці, майстерності і мистецтву управління, вмінню «освітлювати повсякденні явища навчально-виховного процесу світлом педагогічної теорії» [1, т. 4, с. 415].

Ця своєрідна за задумом школа, душею якої був Іван Гурович, великою мірою допомогла зберегти добрі традиції творчості і новаторства, започатковані В.О.С ухомлинським» [6, с. 54].
Для слухачів школи перспективного педагогічного досвіду, директорів опорних шкіл він був компетентним консультантом, мудрим порадником, об’єктивним експертом, авторитетним опонентом. За його допомогою і підтримкою підготували і захистили кандидатські дисертації І.А.Шевченко, Г.К.Настасьєв, В.Б.Просвіріна, М.П.Лебедик, М.В.Даниленко, Н.А.Калініченко та ін.

Директор Новопразької середньої школи Ф.В. Томазенко у своїх спогадах підкреслив: «Іван Гурович Ткаченко був для молодих керівників шкіл маяком, на світло якого вони орієнтувалися у своїх новаторських пошуках» [4, с. 96].

Висновки. Вважаємо, що ідеї І.Г. Ткаченка мають суттєве теоретичне і практичне значення на сучасному етапі розвитку освіти, можуть стати мірилом педагогічної досконалості, невичерпною криницею педагогічної мудрості, науковості, креативності, а майстерність і мистецтво управління збагатять індивідуальну творчу лабораторію керівника Нової української школи.

Список використаних джерел

  1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти томах / В.О.Сухомлинський. – К., 1977. – Т.4.
  2. Ткаченко І.Г. Богданівська середня школа імені В.І.Леніна / І.Г. Ткаченко – К. : Радянська школа,1975. – 275 с.
  3. Ткаченко І.Г. Вчений, педагог, людина / І.Г. Ткаченко. – Кіровоградська правда. – 1975. – 15 травня.
  4. Спогади про І.Г. Ткаченка / укладач А.Б. Іванко. – Кіровоград : Поліграф-Терція, 2006. – 132 с.
  5. Іванко А.Б. В.О. Сухомлинський, І.Г. Ткаченко: діалог самодостатніх педагогічних систем. – Кіровоград : Центрально-Українське видавництво, 2006. – 60 с.
  6. Калініченко Н.А. Сучасники В.О. Сухомлинського / Н.А. Калініченко, Г.М. Перебийніс. – Кіровоград, 2003. – 308 с.
  7. Постельняк А.І. Наука і мистецтво управління директора школи / А.І. Постельняк. – Педагогічний вісник. – 2009. – № 1-2. – С. 59-66.

Відомості про авторів:
Кірішко Людмила Миколаївна, методист. Обласний навчально-методичний центр освітнього менеджменту та координації діяльності методичних служб комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського», м. Кропивницький.

Постельняк Антоніна Іванівна, Відмінник освіти України, лауреат обласної педагогічної премії імені В.О .Сухомлинського, м. Кропивницький.

Comments

  1. Людмило Миколаївно, дякую за таку цікаву і змістовну статтю!

  2. Оксана Коломійченко сказав:

    Згодна з авторами статті,що ідеї І.Г. Ткаченка можуть стати мірилом педагогічної досконалості, невичерпною криницею педагогічної мудрості, науковості, креативності, а майстерність і мистецтво управління збагатять індивідуальну творчу лабораторію керівника Нової української школи. Дякую за змістовну статтю.

  3. Дякую за цікаву статтю. Згодна з тим, що кожен учитель має вироблчти свій власний почерк в роботі.

  4. Ірина Долібська сказав:

    Цікава стаття, особливо для керівників,як налаштувати колектив на плідну працю,а педагогам,що це не приходь керівника а допомога в реалізації їхніх ідей. Дякую.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *