Калініченко Н.А. СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІВАНА ТКАЧЕНКА

Є у нас на Україні прекрасний майстер – учитель математики Іван Гурович Ткаченко, директор Богданівської середньої школи Знам’янського району Кіровоградської області, заслужений учитель школи. Здається, що кожне слово, з яким він звертається до дітей, налаштоване на ту саму хвилю, що й потаємні струни дитячої душі.

В.О. Сухомлинський

У статті аналізуються історіографічні джерела, в яких розкриваються актуальні аспекти спадщини педагога-новатора Івана Гуровича Ткаченка з проблем управлінського менеджменту, трудової підготовки учнівської молоді, розбудови моделі школи по формуванню творчої особистості.

Ключові слова: історіографія, дослідження, педагогічна діяльність, педагог-новатор.

The article analyzes the historiographic sources, which reveal the actual aspects of the legacy of the pedagogue-innovator Ivan Gurovich Tkachenko on the problems of managerial management, the labor training of students, and the development of a school model for the formation of a creative personality.

Key words: historiography, research, pedagogical activity, pedagogue-innovator.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Друга половина ХХ ст. характеризується багатовекторними освітніми процесами, зокрема гуманістичною спрямованістю діяльності педагогів-новаторів, відомих не лише в Україні та колишньому СРСР, а й в європейських країнах. Це, насамперед, автор «Школи радості» – прогресивної моделі організації навчально-виховного процесу в середній школі Василь Олександрович Сухомлинський та його друг і соратник Іван Гурович Ткаченко, які в Україні  стали фундаторами школи нового типу на засадах педагогіки співробітництва, поцінування людини, дитини, розбудови моделей шкіл на принципах демократизму, відкритості, прогностичності [10; 11].

Їх внесок у теорію навчання, виховання, моделювання навчального закладу як школи Успішності, Творчості, Розвитку, соціалізації, школи громадянського становлення, усвідомленого вибору підростаючим поколінням власної життєвої траєкторії, сповідування духовних цінностей реалізувався в успішній педагогічній практиці, яка стала національним здобутком.

Аналіз досліджень і публікацій. Ґрунтовне, неупереджене вивчення, переосмислення педагогічної спадщини подвижників національного шкільництва, їх внеску в теорію і практику розбудови авторських шкіл збагачують вітчизняну педагогічну думку в її генетичних зв’язках із загальними закономірностями розвитку освіти в Україні. Вони значно випередили свій час і попри тотальну політизацію, формалізацію і тенденційність наукових досліджень радянського періоду виокремлюються вагомим внеском новаторських підходів до розбудови шкільництва, доробком в історії педагогіки.

Сучасні дослідники української педагогічної думки Н.Антонець, Л.Березівська, Л.Бондар, Н.Дічек, О.Сухомлинська, Т.Філіпова та інші на основі об’ємної джерельної бази, введення до наукового обігу нових історичних документів, архівних матеріалів, дослідницьких підходів на основі методологічних принципів історіографії, дають якісно нову оцінку історико-педагогічним явищам.

Мета статті – здійснити історіографічний аналіз дослідження педагогічної діяльності Іван Гуровича Ткаченка (5 лютого 1919 – 26 серпня 1994) – Героя Соціалістичної Праці, Заслуженого вчителя УРСР, кандидата педагогічних наук, директора Богданівської середньої школи, друга і соратника В.О. Сухомлинського (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.) на основі  історико-педагогічних розвідок, у яких проаналізована педагогічна діяльність Ткаченка. Це, насамперед, дослідження науковців А.Іванка, Н.Калініченко, О.Філоненко (Максимчук), Г.Левченка, В.Мадзігона, В.Моцак, А.Постельняк, А. Хижняка та ін.

Дослідження окресленої проблеми базуємо на дисертаційних роботах, монографіях, методичних посібниках, статтях та архівних матеріалах.

Виклад основного матеріалу. Проведений нами аналіз джерельної бази дозволяє стверджувати, що вона охоплює значний масив історико-педагогічних та наукових праць педагогів-дослідників середини ХХ століття та початку третього тисячоліття.

Історичні матеріали з проблеми дослідження опрацьовувались  в архівних базах. Досвід І.Ткаченка проанонсовано в каталогах передового педагогічного досвіду УРСР, представлений в методичних збірниках Центрального інституту удосконалення вчителів Міністерства освіти УРСР, архіві Кіровоградського обласного інституту удосконалення вчителів, Державному архіві Кіровоградської області. Це адреси досвіду, короткі відомості про сутність досвіду, методичні матеріали узагальнення досвіду, методичні рекомендації по його впровадженню, інформаційні ілюстровані плакати, буклети [3].

У дисертаційному дослідженні О.Максимчук «Система трудового виховання в педагогічній спадщині І.Г.Ткаченка» [9], автором ґрунтовно проаналізовано і систематизовано педагогічну діяльність Ткаченка щодо змісту, форм, технологій та впливу суспільно корисної праці на формування творчої, самодостатньої особистості. Дослідниця на основі історико-педагогічного аналізу розкрила внесок педагога у теоретичне і практичне розв’язання цієї важливої проблеми, визначила вагомість творчого доробку І. Ткаченка в історії шкільництва та історії педагогічної думки України. Нею введено в науковий обіг значну кількість маловідомих архівних матеріалів.

А. Іванко у дисертаційній роботі «Освітня діяльність та педагогічна спадщина І.Г.Ткаченка (1919-1994 рр.)» визначив особливості його самодостатньої педагогічної системи, зокрема таких її компонентів як моделювання навчального закладу як території творчості, наукові основи управління школою, які базувалися на таких принципах як: плановість, перспективність, конкретність, професійність, правильний добір, виховання та раціональне використання кадрів, систематичність перевірки прийнятих рішень, продуктивні взаємовідносини між керівником і підлеглими.

У дисертації А. Іванко обґрунтовано доводить вагомість внеску  педагога-новатора в теорію і практику трудового виховання учнівської молоді, поєднання навчання з продуктивною працею як визначальної умови формування самодостатньої особистості. Автор акцентує увагу на творчому застосуванні знань, засвоєнні учнями методів наукового пізнання, організації пошукової, творчої праці. Розкриває інноваційні підходи до розробки і апробації навчально-виробничої практики старшокласників, перспективних трудових завдань, майстерне введення елементів сільськогосподарського виробництва в зміст уроків, постійне вдосконалення педагогічної кваліфікації вчителів трудового навчання.

Автором розкрито взаємодію і взаємозбагачення самодостатніх педагогічних систем І. Ткаченка та В. Сухомлинського, проаналізовано масив праць Івана Гуровича про вивчення, поширення та творче використання педагогічних ідей павлиського Вчителя, внесок директора Богданівської середньої школи  у становлення та розвиток сухомлиністики [4; 5].

Цікавим, з огляду окресленої проблеми, є діалог І. Ткаченка з О. Гіталовим, уславленим хліборобом, Двічі Героєм Соціалістичної праці [1; 2], де розкриваються організаційно-педагогічні умови проблеми трудового виховання учнів сільських шкіл, долучення їх до продуктивної праці. Діалог продовжується з Героєм Соціалістичної праці Б. Патоном, де акцентується увага на ефективності підготовки шкільної молоді до успішного самостійного життя в навчанні і праці.

У наукових розвідках В. Мадзігона, Г. Левченка [8] досліджені етапи педагогічної і наукової діяльності І. Ткаченка, шляхи й умови особистісної самореалізації Вчителя. Автори доводять, що Богданівська школа впродовж 80-х років була всесоюзною лабораторією педагогічного досвіду з трудового виховання учнівської молоді, розкривають роль наукової лабораторії НДІП УРСР з розробки змісту, форм і технологій організації виробничого навчання та продуктивної праці старшокласників. Дослідники наголошують, що тема дитячої праці, виховного її потенціалу була головною в науковій і практичній діяльності І. Ткаченка. У продуктивній праці педагог виокремлював два важливі аспекти: по-перше, це усвідомлення взаємозв’язку людини з природою (особистісна сторона праці, в якій проявляються індивідуальні нахили, творчість, майстерність); по-друге, створення матеріальних цінностей для суспільства (суспільна сторона продуктивної праці).

Автори відзначають, що в контексті модернізаційних змін у національній системі освіти та виховання педагогічна діяльність і спадщина І. Ткаченка набувають особливого значення як творця педагогічної системи, яка перебуває в органічній взаємодії з гуманістичними ідеями В. Сухомлинського, де зовнішній педагогічний вплив на дитину організовувався таким чином, щоб пробуджувати внутрішні сили, стимулювати прагнення до саморозвитку, створюючи для цього умови і можливості. Дитина протягом навчання в школі виступає як творець, здобувач і розпорядник знаннями. Погляди педагога на проблеми і перспективи сільської школи, систематизовані В.Мадзігоном і Г.Левченком, виключно актуальні в умовах розвитку сучасного суспільства.

Дослідники педагогічної спадщини І. Ткаченка О. Філоненко, Н. Котелянець, Н. Слюсаренко наголошують, що вчений розвинув, закріпив і перевірив на практиці в умовах сільської школи  принципи трудового виховання, сформовані вперше в історії вітчизняної педагогіки В. Сухомлинським [6, с. 68-73, с. 74-79, с. 144-148].

Вони виокремлюють наступні провідні напрямки в практиці трудової підготовки школярів у Богданівській середній школі в 60-70-их роках:

– наукове обґрунтування навчально-виробничої діяльності учнівської бригади як складової навчально-виховного процесу;

– визначення змісту системи навчання і виховання, її провідних компонентів: у процесі вивчення основ наук, зокрема предметів природничо-математичного циклу; в позакласній роботі: гуртках, секціях, наукових товариствах; у процесі колективної та індивідуальної праці в агропромисловому виробництві; у творчих колективах винахідників і раціоналізаторів базового господарства; у родинах школярів;

– організаційно-методичне вдосконалення форм трудового навчання і виховання, які дали можливість створити ефективну, новаторську модель трудової підготовки учнівської молоді;

– добір і обґрунтування видів сільськогосподарської праці відповідно до віку, здоров’я, індивідуальних особливостей учнів як обов’язкової і вирішальної умови розвитку їх природних здібностей, пізнавальних інтересів.

Науковці В.Кузьменко, М.Піддячий  виділяють в діяльності колективу Богданівської школи розробку і наповнення конкретним змістом етапів залучення школярів до творчості, дослідництва в процесі трудової підготовки.

На першому етапі учні виконували досліди навчально-практичного характеру, і в ході практичної діяльності перевіряли наукові рекомендації. Індивідуальна практика учня дозволяла робити особисті наукові і морально-етичні надбання.

Другий етап – досліди навчально-пізнавального характеру, де учні практично використовували набуті знання в умовах сільськогосподарського виробництва, вчилися у процесі порівняння відслідковувати наукові закономірності, збагачували пам’ять знаннями й розвивали інтелект, уяву, творчість.

На третьому етапі проводились досліди творчого характеру, розраховані на тривалий час. Їх виховне і розвивальне значення полягало в тому, що учні самостійно опрацьовували науково-теоретичні джерела, вдосконалювали схему і методику досліду, набували практичних умінь дослідника, відкривали для себе особливості сільськогоспо­дарських професій.

Аналіз історіографічних джерел засвідчує [1-3], що вихованці Богданівської школи мали широкий спектр творчого застосування знань, освоювали методи наукового пізнання, отримували нові ґрунтовні усвідомлені знання, були діяльними й ініціативними в організації пошукової, творчої праці, вчилися переборювати труднощі.

Особливий інтерес дослідників (А. Іванко, Н. Калініченко, С. Приходько)  становлять здобутки І. Ткаченка з долучення учнівської молоді до продуктивної праці, зокрема, ним складеної і апробованої програми навчально-виробничої практики.

Для кожного класного колективу на два роки розроблялися перспективні трудові завдання, які передбачали створення матеріальних цінностей суспільного значення. Їх ефективність визначалася  змістом наукової інформації, яку добирав учитель, педагогічними технологіями, методичними прийомами, котрі він застосовував.

Архівні матеріали про досвід роботи вчителька Богданівської середньої школи Г. Григор’євої розкривають організаційно-методичні підходи до учнівської праці «…у процесі ручної праці в класі і на навчально-дослідній ділянці в учнів виховується соціалістичне ставлення до праці; діти привчаються до колективної роботи; у них закладаються початкові навички культури праці; прищеплюється звичка розкладати в порядку матеріал і інструменти, тримати робоче місце в чистоті, бережливо відноситись до майна, економно витрачати матеріал» [7, с. 38]. Учителька використовувала бесіди, пояснення, розповіді, демонстрації, практичні роботи. У процесі виготовлення виробів значна увага відводилася естетичному вихованню, розвитку емоцій і уяви дітей, їх творчих здібностей [7, с. 42]. З метою формування інтересу до праці, вона практикувала виставки дитячих робіт, навчальні екскурсії.

Ряд дослідників (В. Мадзігон, Г. Левченко, Н. Калініченко, О. Філоненко) відзначають, що І. Ткаченко на основі аналізу науково-методичної літератури і продуктивної педагогічної практики збагатив теорію і методику уроку трудового навчання. Урок, – зазначав Іван Гурович, – це педагогічний твір, тому він повинен відрізнятись цілісністю, внутрішнім взаємозв’язком, єдиною логікою в діяльності учителя і класу [3].

Педагог-новатор розглядав урок як джерело наукової інформації, що містить певний обсяг знань, оволодіння якими формує науковий світогляд учнів і готує їх до трудової діяльності; як синтез «мислі учителя», продукт його всебічної підготовки з використанням першоджерел та поточної інформації.

Урок був засобом підготовки учня до його майбутньої трудової діяльності. В основу авторської концепції уроку трудового навчання покладені такі закономірності: взаємозв’язок навчання, виховання і розвитку учня; єдність навчання й виховання; перехід навчання в самонавчання, а виховання у самовиховання.

Урок не тільки процес навчання, а й процес пізнання – утверджував власною творчою лабораторією І. Ткаченко. Знання учнем здобуваються, а не даються у готовому вигляді. Він збільшував кількість видів наукової інформації і майстерно використовував слово учителя, експеримент, лабораторні роботи, виробництво, поточну інформацію, кіно, радіо, телебачення. Забезпечував на уроці двосторонню діяльність учителя, який навчає, і учня, який вчиться; єдність теорії і практики в процесі реалізації навчальних завдань. І. Ткаченко збільшував питому вагу самостійних робіт у навчальному процесі, особливо з предметів політехнічного циклу. У кожній самостійній роботі передбачав формування практичних умінь і навичок загального і конкретного характеру, які мають загальноосвітнє значення, зв’язок з трудовою підготовкою. Це практичні, пізнавальні творчі завдання. Він підсилив міжпредметні зв’язки, шукав шляхи активізації навчальної трудової діяльності учнів, спонукав учителів до самоосвітньої роботи. Особливу увагу І. Ткаченко приділив розробці методики уроків формування вмінь і навичок (уроків тренувальних вправ), уроків-семінарів, контрольно-залікових уроків.

Дослідниця Н. Котелянець [6, с. 74-79] виокремлює види самостійних завдань, що пропонувались учням:

  • самостійна робота над одним спільним для всього класу завданням;
  • самостійна робота над завданнями в кількох варіантах з додатковим завданням для найбільш підготовлених учнів;
  • самостійна робота над диференційованими завданнями полегшеної, середньої і підвищеної складності;
  • коментування розв’язаного завдання;
  • підведення підсумків і інструктаж щодо виконання домашніх завдань. Виконуючи роботи самостійно, учні мали змогу користуватися довідниками, спеціальною літературою.

А. Іванко акцентує увагу на заняттях-семінарах [5, с. 26-27]. Семінар як форма навчальних занять проводився не менше одного разу на чверть з метою систематизації, узагальнення, поглиблення і закріплення знань, організації і проведення творчих дискусій, повідомлень про новини науки, техніки, виробництва. Семінарські заняття сприяли творчій роботі учнів над підручниками, збірниками вправ і додатковою літературою, по відшукуванню найбільш раціональних способів вирішення завдань виробничого змісту, виготовленню наочних посібників, підготовці інформації про досягнення сільськогосподарської науки й техніки. На семінарських заняттях учні виступали з доповідями, рефератами, демонстрували свої вміння працювати з першоджерелами. Контрольно-залікові заняття мали на меті перевірку та облік системи знань, умінь і навичок учнів, узагальнення і поглиблення знань з певної теми (розділу). Заліки практикувалися різної форми, як усно так і письмово. Контрольно-залікові уроки були завершальною формою перевірки і обліку системи знань, умінь і навичок старшокласників, узагальнення і поглиблення знань по вивченій темі (розділу). Всі дослідники педагогічної діяльності І. Ткаченка доводять, що педагог-новатор, розвиваючи дидактичні основи уроку, значно збагатив функціональні можливості залікових уроків. Він використовував усний залік у формі фронтальної бесіди; творчий залік, який поєднував елементи семінарського заняття і захисту індивідуального проекту.

Досвід проведення в Богданівській середній школі семінарських занять з виробничого навчання у ІХ-Х класах, зазначає О. Філоненко, підтверджує, що в період їх підготовки й проведення ефективно вирішувалася як дидактична, так і виховна мета.

Висновки. Аналіз численних  джерел, зокрема дисертаційних досліджень А. Іванка, О. Філоненко, численних наукових і методичних статей, архівних матеріалів дозволяють зробити певні висновки. В педагогічній діяльності та науковому доробку І. Ткаченка викликають інтерес і піддаються аналізу проблеми експериментальної діяльності учнівської виробничої бригади Богданівської середньої  школи як своєрідної наукової лабораторії з розвитку змісту та форм трудової підготовки учнівської молоді в сільській школі, управлінські технології, інтернаціональний табір праці і відпочинку старшокласників «Дружба», традиційні шкільні свята, постійно діюча педагогічна і учнівська виставкаи. А також  соціалізація учнівської молоді, авторська системи трудової підготовки сільських школярів, яка стала провідною в моральному, інтелектуальному та естетичному вихованні особистості підлітків.  Перспективними для дослідження є внесок І. Ткаченка в розвиток напряму гуманної педагогіки – сухомлиністики, та сама постать педагога-новатора як учителя, директора, науковця, громадського діяча.

Список використаних джерел

  1. Гиталов А. Земля жаждет молодых / А. Гиталов, Н. Калиниченко, И. Ткаченко // Проблемы трудового воспитания учащихся сельских школ. – Правда. – 1980. – 21 ноября.
  2. Девиз – эффективность. Диалог директора Богдановской школы, Героя Социалистического труда И.Г. Ткаченко с президентом Академии наук УССР, Героем Социалистического труда Б.Е. Патоном // Учительская газета. – 1978. – 24 июня.
  3. З досвіду роботи учнівських виробничих бригад Кіровоградської області. Інформаційно-методичний лист. – К. : Рад. школа. – 1972. – 24 с.
  4. Іванко А.Б. В.О. Сухомлинський, І.Г. Ткаченко: діалог самодостатніх педагогічних систем / А.Б. Іванко // – Кіровоград, ОІППО. – 2002. – 60 с.
  5. Іванко А.Б. Педагогічна спадщина І.Г. Ткаченка і актуальні проблеми сучасної сільської школи / А.Б. Іванко // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка. Серія: педагогічні науки. Випуск 28. Кіровоград. – 2000. – С. 25-28.
  6. Педагогічна спадщина І.Г. Ткаченка в контексті модернізації шкільної системи освіти : матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції (21-22 травня 2004 року). – Кіровоград : ОІППО імені Василя Сухомлинського, 2005. – 270 с.
  7. З досвіду трудового навчання вчительки Богданівської середньої школи Григор`євої Г.Р / ДАКО, фонд 4789, опис 4, архів 70, аркушів 5.
  8. Мадзігон В. Ткаченко Іван Гурович / Мадзігон Василь, Левченко Григорій // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2004. – № 3. – С. 3-5.
  9. Максимчук О.В. Система трудового виховання в педагогічній спадщині І.Г. Ткаченка : Дис. … канд. пед. наук / Оксана Володимирівна Максимчук // – К., 2002. – 234 с.
  10. Наставник вчителів. З досвіду роботи І.Г. Ткаченка, директора Богданівської середньої школи Знам’янського району : буклет облуо та обласного ІУВ. – Кіровоград, 1971. – 6 с.
  11. Неверов В.В. Союз труда и красоты: О трудовом, нравственном и эстетическом воспитании в сельской школе: На материалах школ Кировоградской области / В.В. Неверов. – М. : Просвещение, 1979. – 152 с.

Відомості про автора:
Калініченко Надія Андріївна, доктор педагогічних наук, професор, Заслужений вчитель України, завідувач кафедри біології та методики її викладання. Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, м. Кропивницький.

Comments

  1. Надія Андріївна! Ваші роботи по спадщині І.Г.Ткаченка допомогли мені, як вчителю трудового навчання, в моїй роботі. Завдяки Вам я познайомився з деякими роботами Івана Гуровича і на даний час намагаюсь втілювати його ідеї в життя. Дякую Вам за вашу роботу.

  2. Сливчук Надія Михайлівна сказав:

    Надіє Андріївно! Цікава і корисна стаття! Дякую Вам!

  3. Шановна Надіє Андрієвно! Освітяни Гайворонщини безмежно вдячні Вам за титанічну працю по вивченню, пропаганді та втіленню в практику ідей і педагогічної спадщини Івана Гуровича, який своїми творами, своєю безпосередньою участю долучався і до піднесення рівня навчально-виховної роботи освітніх закладів нашого району і нашого МНВК. Ми пам’ятаємо і цінуємо Ваш внесок в цю справу.

  4. Щиро вдячна Надії Андріївні за багаторічну дослідницьку роботу та популяризацію передової педагогічної спадщини нашого земляка, видатного педагога-новатора І.Г. Ткаченка. Ваші статті завжди змістовні й актуальні. У часи реформування профільного й професійного навчання особливо корисними є його ідеї стосовно поєднання навчання з продуктивною працею, досвід управлінської та освітньої діяльності.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *