Баранова С. Л. ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА ІВАНА ГУРОВИЧА ТКАЧЕНКА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД ДИДАКТИКИ

                                                        Баранова С. Л.

м. Помічна

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА ІВАНА ГУРОВИЧА ТКАЧЕНКА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД ДИДАКТИКИ

Здійснено аналіз концепції І.Г. Ткаченка щодо удосконалення дидактичних умов ефективності навчання. Продемонстровано теоретико-практичне значення наочності як принципу навчання, що ґрунтується на великому значенні чуттєвого сприйняття для вивчення властивостей предметів і явищ дійсності. Досліджено вплив змістовно-процесуальних постулатів на формування інтересу до науки.

Ключові слова: дидактика, педагогічна спадщина І.Г. Ткаченка, освітній процес, творчі здібності, наочність, особистість, гуманна педагогіка.

In the work the analysis of the concept of I.G. Tkachenko on the improvement of teaching conditions of teaching effectiveness. The theoretical and practical significance of visibility as a learning principle is demonstrated, which is based on the great meaning of sensory perception for the study of the properties of objects and phenomena of reality. The influence of the content-procedural postulates on the formation of interest in science was studied.

Keywords: didactics, pedagogical heritage of I.G Tkachenko, educational process, creative ability, visibility, personality, humane pedagogy.

Постановка проблеми. Розвиток системи освіти видається неможливим без впровадження інноваційних стратегій навчання. Водночас важливим є переосмислення новаторського досвіду видатних учених-педагогів. Серед таких корифеїв педагогічної думки вагомою постаттю є Іван Гурович Ткаченко – автор 9 книг та понад 200 наукових статей, присвячених актуальним питанням організації освітнього процесу. І. Ткаченко був надзвичайно вибагливий до себе та оточуючих. Він ніколи не зупинявся на досягнутому, знаходився у творчому пошуці. І. Ткаченко – учитель за покликанням і для нього це була не просто робота, а справа усього життя. Недаремно В. Сухомлинський вважав І. Ткаченка взірцем народного вчителя. За його словами, Іван Гурович мав велику внутрішню культуру, знання душі дітей, моральне право вчити і повчати [1, с. 8]. Вивчаючи творчий доробок І. Ткаченка, слід відзначити його комплексний підхід до системи забезпечення якості освіти. Він виробив власну освітню стратегію, в основі якої – забезпечення інтелектуального, морального та естетичного розвитку особистості.

Дослідженнями педагогічної системи Івана Ткаченка займалися такі науковці як А.Іванко, Н.Калініченко, В.Кузьменко, Г.Левченко, В.Мадзігон, О.Максимчук, О.Моторний, В.Неверов, Г.Перебийнос, А.Постельняк, С.Приходько, Н.Ратушна, Н.Слюсаренко, О.Філоненко, Б.Хижняк та ін.

Метою даної статті є дослідження педагогічної спадщини І.Г. Ткаченка в контексті розвитку теоретичних засад дидактики.

Виклад основного матеріалу. Дидактика – це галузь педагогічної науки, яка займається всебічним вивченням особливостей цілеспрямованого та систематичного процесу освіти й навчання нового покоління. Як і будь-яка наука, дидактика вирішує чітко окреслене коло питань, отже, оперує при цьому певними поняттями, на яких будується та які утворюють цілісну систему теорії освіти й навчання. Деякі головні та найбільш значні з цих понять називають дидактичними категоріями [2, с. 59]. Завдання дидактики полягає в налагодженні ефективної взаємодії між складовими системи освіти з метою забезпечення якості отриманих знань, умінь та навичок.

Вагома заслуга І. Ткаченка полягає в удосконаленні дидактичних умов ефективності навчання. Педагог вважав, що в школі повинна панувати атмосфера виховання любові до пізнання, постійного прагнення до  поповнення,  збагачення і перетворення знань в переконання.

І. Ткаченко сформулював вимоги до організації уроків:

– єдність чуттєвого і логічного пізнання в процесі уроку як сутність науково-психологічних основ уроку, його структури, форм і змісту практичних завдань (не кількість різних видів вправ є головною на уроці, а послідовність в їх розміщенні, яка забезпечує рівномірне навантаження на всі органи чуттів);

– створення проблемних ситуацій на всіх етапах уроку і особливо на тому, де вивчається і усвідомлюється новий матеріал. Взаємозв’язок дослідницької діяльності учнів, коли знання добуваються і свідомо засвоюються на основі використання певних спеціально підібраних джерел з інформацією знань, які дає учитель в готовому вигляді;

– наочність, яка використовується на уроці, повинна відповідати двом вимогам: своєю формою вона ілюструє, пояснює те чи інше поняття, закон, правило, визначення тощо, а своїм змістом – викликає в учнів необхідність логічного мислення з тим, щоб проникнути в суть поняття;

– диференціація навчання в процесі уроку, яка ґрунтується на індивідуальних здібностях особистості до навчання і пізнання і розвиває їх. Звідси три види самостійних робіт в такій послідовності: практичні, пізнавальні і творчі;

– домашнє завдання своєрідно повторює весь процес уроку – окремі вправи виконуються за запропонованим учителем зразком, а окремі допускають кілька варіантів для їх розв’язання з тим, щоб учні шукали (і знаходили!) раціональний спосіб розв’язку в процесі дослідницької діяльності.

Складовою частиною окремих завдань повинні бути завдання на моделювання, конструювання і проведення лабораторних дослідів. Здійснюючи всі п’ять вимог в єдиному комплексі, учитель тим самим створює оптимальні умови для процесу навчання, розвитку і формування в учнів світогляду. Щоб навчатися з інтересом, із захопленням, необхідно перш за все, щоб ідеї уроку, моральний його «заряд» знайшли своє продовження і розвиток в процесі практичної діяльності учнів поза уроком, тобто в тому середовищі, яке зв’язане з усіма видами і формами позакласної роботи [3, с. 8-10].

Значну увагу І. Ткаченко приділяв такому принципу навчання, як наочність. Вона ґрунтується на великому значенні чуттєвого сприйняття для вивчення властивостей предметів і явищ дійсності. Чуттєве пізнання в навчальному процесі виступає як самостійна сторона розвитку особистості і як засіб формування абстрактних понять.

На уроках математики нами активно використовується наочність, яка сприяє усвідомленню суті теореми, методів доведення; допомагає створити корисну чуттєву основу для правильного мислення. Перші зустрічі з такими методами геометричних доведень як обертання фігури в площині навколо точки, перегинання по осі (осьова симетрія), накладання однієї фігури на іншу, прикладання однієї фігури до іншої, – слід супроводжувати демонструваннями моделей, виконанням за допомогою моделей відповідних рухів.

Необхідно зазначити, що високою ефективністю володіють не самі наочні прилади, а їх поєднання з практичною діяльністю. Застосування наочності в геометрії характеризується наявністю двох взаємопротилежних тенденцій:

а) вивчення геометричних основ приладів та геометричних принципів дії моделей, механізмів (шлях від практики до теорії);

б) конструювання різних саморобних наглядних приладів, моделей, що діють на певних, заздалегідь заданих геометричних принципах (шлях від теорії до практики).

Оскільки ці два види діяльності тісно переплітаються між собою, їх слід розглядати в єдності та нерозривному зв’язку.

Досліджуючи проблемні аспекти забезпечення дидактичних умов ефективності навчання І. Ткаченко сформулював методологічні рекомендації щодо організації освітнього процесу: наукова організація праці на всіх етапах уроку; поєднання проблемності в навчанні з науковою інформацією знань; створення оптимальних ситуацій для пошукової діяльності учнів; диференціація навчання в процесі уроку відповідно до психологічних особливостей кожної дитини; проектування всіх можливих варіантів діяльності кожного учня у проблемній ситуації; аналіз навчального матеріалу з різних кутів зору: наукового, психологічного, логічного, дидактичного, виховного, добір вправ і задач, які найповніше розкривають тему і мету уроку [4, с. 488].

Наступними рекомендаціями можливо досягти значного результату. Імплементація вказаних змістовно-процесуальних постулатів в навчальний процес сприяє розвитку творчих здібностей учнів, продуктивності засвоєння значного обсягу знань, пробуджує інтерес учнів до навчальної діяльності.

Формування інтересу до науки І. Ткаченко розглядав як інтелектуальне тло розумового виховання школярів. Метою є зацікавленість учнів у вивченні даної науки; залучення їх до читання науково-популярної літератури; ознайомлення з видатними вітчизняними вченими та їх внеском у скарбницю світової науки; демонстрація застосування науки у виробництві; активізація роботи в секціях і гуртках; об’єктивна оцінка успіхів кожного учня в оволодінні предметом цієї науки в школі; представлення творчих здобутків окремих учнів як надбання шкільного колективу, сім’ї та громадськості [5, с. 147]. Інтерес до навчання пробуджується завдяки таким рисам характеру як ініціативність, упевненість в своїх силах, самостійність, цілеспрямованість, висока працездатність, енергійність тощо. Учитель має створити ситуацію успіху в навчанні, забезпечити радість та комфортність існування учня в просторі школи.

І. Ткаченко розумів, що далеко не кожний учень може розібратись у складному матеріалі самотужки. Але для нього кожен учень – особистість, яку він глибоко поважав, саме тому центральною фігурою навчально-виховного процесу був учень; його знання, його характер, його звички, його майстерність, його майбутнє, що і передбачає особистісно орієнтоване виховання [5, с. 9]. Дійсно, учень – центральна фігура освітнього процесу; майбутнє нашої держави. Від рівня знань, які отримає кожна дитина залежить розвиток суспільства. У зв’язку з цим, на вчителя покладається місія формування високоосвіченої та творчої особистості. Тому сам учитель має бути професійно компетентним, високоморальним та творчим.

Висновки. Видатним педагогом, ініціатором і організатором інноваційних освітніх підходів І. Ткаченком було зроблено вагомий внесок у розвиток теоретичних засад дидактики. Основа його концепції – формування гуманного суспільства завдяки ідеям гуманної педагогіки. Виховати учнів як добрих, мудрих, чесних та справедливих людей здатні лише вчителі,  які віртуозно володіють освітніми технологіями. Змістовно-процесуальні закономірності навчального процесу мають поєднуватися з педагогічною майстерністю вчителя.

Список використаних джерел

  1. Шевченко І. Іван Гурович Ткаченко в колі своїх учителів і послідовників / І. Шевченко // Рідна школа. – 2009. – №8-9. – С. 6-10.
  2. Голубнича Л. Принципи навчання як дидактична категорія: історіографія питання / Л. Голубнича // Наукові записки. Серія: педагогічні науки. – №131. – С. 59-63.
  3. Ткаченко І. Сільська школа: пошук і творчість / І. Ткаченко // Кіровоградський обласний державний архів. – Фонд р-7138, оп.1, арх. №28. – 20 с.
  4. Українська педагогіка в персоналіях: У 2 Т. / за ред. О.В. Сухомлинської. – Т. 2. – К. : Либідь, 2005. – 550 с.
  5. Ткаченко І.Г. Богданівська середня школа ім. В.І.Леніна / І.Г. Ткаченко. – К. : Рад. шк., 1975. – 276 с.

 

Відомості про автора:

Баранова Світлана Леонідівна, вчитель математики, вчитель-методист. Помічнянська ЗШ І-ІІІ ступенів № 3 Помічнянської міської ради.

Comments

  1. Ірина Лукомська сказав:

    Творчі здібності учнів, продуктивність засвоєння знань, інтерес учнів до навчальної діяльності – це дійсно важливо у будь-який період. Ткаченко працював над єдиною системою всього закладу, що особливо вирізняє його з-поміж багатьох педагогів.

  2. Поділяю ідеї автора щодо значення наочності при викладанні навчальних предметів. Вважаю що чуттєве сприйняття дійсно відіграє ключове значення для вивчення властивостей предметів в явищ дійсності.

  3. Дійсно, треба переймати неоціненний педагогічний досвід,що залишився нам у спадок,адже І.Г.Ткаченко створив власну педагогічну систему, яка акумулювала цей досвід з організації навчально-виховного процесу, трудового навчання і виховання учнівської молоді.

  4. Кендюхова Антоніна сказав:

    Дякую автору за спробу привернути увагу саме до процесу навчання, досліджуючи спадщину І.Г.Ткаченка. Бачення автора, ще раз підтверджує, що процес навчаня є ведучим в освітньому процесі навчального закладу. Хочу звернути увагу на деякі моменти статті.
    Формування інтересу до науки. Яку філософію владав Ткаченко, маючи на увазі створення моделі сільської школи в основі якої наукова організація праці. Від планування діяльності навчального закладу, до планування діяльності на окремому етапі уроку. Ткаченку дійсно вдалося знайти відповідь на питання, чому без наукового підходу не може функціонувати ні сама система навчання, ні окрема одиниця цієї системи. І це не тільки присутність таких наук як педагогіки, психологія. Для нього, як науковця, практика важливо було, щоб кожен (педагог, учень, батько)розумів , що без законів наукового мислення не існує виробництва, не існує суспільтства.
    Ця думка Ткаченка є дуже актуальна і сьогодні. Оскільки компетентність особистості починається із знань основ наукового світу.
    Дякую.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *