Долгерт О.В. ПРОФІЛІЗАЦІЯ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ: ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД, ПЕРСПЕКТИВИ, МОЖЛИВОСТІ, ПРОБЛЕМИ

У статті висвітлюється досвід профільного навчання в Україні та віхи його становлення, сутність організації профільного навчання в сучасних умовах, розкриваються дидактичні аспекти виробничого навчання, розроблені  педагогом-новатором І.Г. Ткаченком, й успішно апробовані в педагогічній діяльності Богданівської середньої школи, сільських середніх школах Кіровоградщини, УРСР та колишнього Радянського Союзу, які залишаються актуальними й перспективними і в умовах профілізації старшої школи в загальноосвітніх закладах освіти України.

Ключові слова: профільне навчання, профілізація, освітні галузі, профільні предмети, предмети за вибором, продуктивна праця, політехнічне навчання.

The article covers the experience of profile education in Ukraine and the milestones of its formation, the essence of organization of profile education in modern conditions, reveals the didactic aspects of production training, developed by the pedagogue-innovator I.G. Tkachenko, and successfully tested in the pedagogical activities of Bogdanov high school, rural high schools Kirovograd region, the Ukrainian SSR and the former Soviet Union, which remain relevant and promising in the conditions of profiling of high school in general educational institutions of Ukraine.

Key words: profile education, profiling, educational branches, profile subjects, electives, productive work, polytechnic studies. 

Постановка проблеми. Важливим чинником інноваційного розвитку держави є модернізація системи освіти в напрямі підготовки конкурентоспроможної особистості, здатної до сприйняття євроінтеграційних процесів та функціонування в глобальних соціокультурних перетвореннях. Актуальним завданням сьогодення освіти є підготовка людини, здатної творити і сприймати зміни, нововведення, налаштованої на набуття ціннісно значущих компетентностей, необхідних їй спочатку для самовизначення у виборі профілю навчання, а потім – для професійного самовизначення. Як зазначав академік В. Олійник, «лише той навчальний заклад є гарантом нової якісної професійної освіти й навчання, який може прогнозувати результати своєї діяльності та моделювати навчально-виховний процес на основі досягнень сучасної педагогічної думки, спрямований на успіх і постійне самовдосконалення» [1, с.1].

Сучасний етап реформування системи загальної середньої освіти в Україні характеризується активізацією впливу держави на процеси в цій сфері. Профільне навчання є одним із ключових напрямів модернізації й удосконалення системи освіти нашої держави й передбачає реальне й планомірне оновлення школи старшого ступеня і має найбільшою мірою враховувати інтереси, нахили і здібності, можливості  кожного учня, у тому числі з особливими освітніми потребами, в контексті соціального та професійного самовизначення й відповідності вимогам сучасного ринку праці. Такий підхід до організації освіти старшокласників не лише найповніше реалізує принцип особистісно орієнтованого навчання, а й дає змогу створити найоптимальніші умови для їхнього професійного самовизначення та подальшої самореалізації.

Профільне навчання – вид диференціації й індивідуалізації навчання, що дає змогу за рахунок змін у структурі, змісті й організації освітнього процесу повніше враховувати інтереси, нахили і здібності учнів, їх можливості, створювати умови для навчання старшокласників відповідно до їхніх освітніх і професійних інтересів і намірів щодо соціального й професійного самовизначення.

Мета профільного навчання – забезпечення умов для якісної освіти старшокласників у відповідності з їхніми індивідуальними нахилами, можливостями, здібностями й потребами, забезпечення професійної орієнтації учнів на майбутню діяльність, яка користується попитом на ринку праці, встановлення наступності між загальною середньою і професійною освітою, забезпечення  можливостей постійного  духовного  самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Профільна школа є інституційною формою реалізації цієї мети. [3]

Мета статті: з’ясувати основні аспекти впровадження профілізації закладів освіти сільської місцевості, які впливають на  формування і становлення високоосвіченого, всебічно розвинутого громадянина і молодого господаря нашої держави, спроможного у своїй практичній діяльності використовувати найновіші досягнення науки і техніки, ефективно працювати в умовах науково-технічного прогресу у сфері сільськогосподарського виробництва.

Виклад основного матеріалу. Досвід профільного навчання в Україні охоплює такі його віхи:

  • професійно зорієнтоване навчання (XIX – на поч. XX ст.) у класичних гімназіях, які готували для вступу до університетів; у реальних училищах, де готували для навчання у технічних інститутах; у різноманітних професійних школах: середніх (технічних, медичних, педагогічних, комерційних, мистецьких, духовних, сільськогосподарських), початкових (ремісничих і промислово-технічних, сільськогосподарських, педагогічних, духовних, торгово-промислових, медичних, мистецьких);
  • починаючи з 20-х років ХХ ст. підготовка до майбутньої трудової діяльності здійснювалася професійними школами різних типів (індустріально-технічні, сільськогосподарські, соціально-економічні, медичні, мистецькі, ремісничо-промислові, будівельні, транспортні), де після закінчення семирічної трудової школи учні навчалися протягом 3-4-х років;
  • з другої половини 1930-х років профільне навчання реалізовувалося  школами фабрично-заводського учнівства та школами сільської молоді для підлітків (термін навчання – 2-4 роки), однак ці заклади виявилися нерентабельними;
  • після прийняття Закону “Про зміцнення зв’язку школи з життям та про дальший розвиток системи народної  освіти в СРСР” (1958) запровадили навчання обдарованих дітей у спеціалізованих школах з поглибленим вивченням окремих предметів (фізики, математики, музики, художньої творчості, іноземних мов тощо), створили систему професійно-технічної освіти, було розгорнуто трудове й професійне навчання у навчально-виробничих комбінатах (60-80-ті роки ХХ ст.). У цей період у школах започаткували роботу класи з поглибленим вивченням окремих предметів, було введено факультативи;
  • новим етапом стала організація наприкінці 1980-х – у 1990-х роках поглибленого вивчення окремих предметів у нових типах освітніх закладів (гімназіях, ліцеях, коледжах), що орієнтували на подальше навчання у ВНЗ.

Як свідчить досвід, найбільш вдалою є модель організації профільного навчання, за якої загальноосвітній навчальний заклад має партнерські стосунки з професійно-технічним або вищим навчальним закладом, чи, навіть, входить до його структури.

Профілізація старшої школи в Україні відповідає загальному контексту розвитку старшої школи в зарубіжжі, яка в країнах світу є профільною. Кількість профілів/напрямів диференціації може варіюватися від 3 (Німеччина, Франція) до 17 (Швеція). Тривалість профільного навчання у середньому становить 2-4 роки.
Існує два базових підходи до організації профільного навчання в зарубіжжі: профілізація в межах єдиної установи, або – в межах окремих типів закладів освіти (академічних, технічних, професійних тощо).

Незалежно від національної специфіки, в усіх країнах профільне навчання базується на визначенні переліку навчальних предметів чи освітніх галузей, змісту, вмінь і навичок, компетентностей, необхідних для підготовки молоді до дорослого життя. Узагальнений варіант є комбінацією таких складових:

  • загальноосвітні, обов’язкові для вивчення усіма учнями предмети, освітні галузі, до переліку яких найчастіше входять державна мова (мови), математика, предмети гуманітарного циклу (історія, суспільствознавство, громадянознавство), фізична культура (іноді з інтеграцією освіти про здоровий спосіб життя), ІКТ, природознавство (інтегрований предмет з елементами фізики, хімії, біології), мистецтвознавство (основи мистецтва, музики, танцю, драми) та іноземна мова. Зокрема, у Швеції загальноосвітня складова включає 8 обов’язкових навчальних предметів, освітніх галузей, на навчання яких відводиться приблизно третина всього навчального часу;
  • профільні предмети, які відповідають обраному профілю, напряму навчання. Профільний предмет залишається головним компонентом змісту освіти на цьому рівні, передбачаючи поглиблене навчання предметів обраного профілю;
  • предмети за вибором (загальноосвітні чи профільно-базовані), які надають учням можливість удосконалювати знання з обраної галузі шляхом вивчення поглиблених модулів з фаху або споріднених з ним. Можливим є вибір протилежних до профілю дисциплін або дисциплін загального характеру;
  • міжпредметні галузі, теми, курси, орієнтовані на формування ключових компетентностей. Це – уміння вчитися, використовувати ІКТ, критично мислити, приймати рішення та розв’язувати проблеми; здобувати нові знання протягом життя; працювати в команді;
  • релігійна, моральна освіта (за бажанням учнів та їхніх батьків);
  • предмети, курси практичного спрямування, що передбачають, у тому числі, волонтерську роботу у громаді.

Підходи до формування індивідуального навчального плану учня варіюються від варіанту жорстко фіксованого переліку обов’язкових навчальних предметів, курсів (Франція) до надання можливості учневі обирати з пропонованого переліку навчальних предметів, курсів (США) [3].

Ідея про поєднання навчання з продуктивною працею та сучасні концепції профільного і професійного навчання в закладах загальної середньої освіти не є зовсім новою для запровадження в систему освіти України. Адже  ще в 50-тих роках  такою ідеєю жив та захоплювався І.Г. Ткаченко, який  разом із колективом Богданівської середньої школи №1 розробив і апробував ефективну систему трудової підготовки учнівської молоді, залучення школярів до суспільно корисної праці, підготовки до самостійного трудового життя. Педагог-новатор одним із перших у колишньому СРСР створив експериментальне навчально-дослідне господарство учнівської виробничої бригади. За бригадою були постійно закріплені засоби виробничої діяльності для організації продуктивної праці, дослідницької роботи з упровадження експериментальних методів вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур і збільшення виробництва продуктів тваринництва. Аналіз творчої спадщини Івана Гуровича дає підстави для висновку про наявність у ній цілісної педагогічної системи [4].

Не вживаючи поняття продуктивне навчання, Іван Гурович у 50 – 70 рр. XX ст. практично розробив основи теорії та запровадив у практику продуктивне навчання, яке в Європі почало розвиватися лише в 90-х роках минулого століття.  Підтвердженням цьому є те, що навчально-виховний процес в Богданівській СШ №1 характеризувався:
по-перше, самостійною навчальною діяльністю учнів, пов’язаною з реальною працею в майстернях, на навчально-дослідній ділянці, в учнівській виробничій бригаді, орієнтованою на реальний, суспільно значимий кінцевий продукт;
по-друге, переосмислювалася роль педагога, він переставав бути посередником у передачі абстрактних знань, а ставав консультантом, «тренером», наставником, який підтримував учнів у досягненні органічного поєднання навчання з продуктивною працею.
Здійснювалося розширення освітнього простору, навчальна діяльність виходила за межі класу, учні здобували нові знання, які закріплювалися у процесі продуктивної праці в шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках, у полі, на фермі тощо.
Організована навчально-продуктивна діяльність ефективно впливала на морально-ціннісні мотиви і поведінку як учнів, так і вчителів.
Співпраця орієнтувала їх на свободу творчості й самопізнання як основу продуктивного навчання, де на першому плані були інтереси особистості, її гармонійний розвиток і самореалізація.

І.Г. Ткаченко доводив теоретично і демонстрував на практиці, що трудова школа – це не школа ручної праці, а спільне створення всіма сукупного загального суспільно корисного продукту, рівність усіх в діяльності. Навчання у його школі мало характер двостороннього процесу. З одного боку воно спрямовувалося від практики – до абстракції, від досвіду – до поняття, а з іншого – навпаки здійснювалася інтеграція теорії і практики, що, за образним висловом Івана Гуровича приводило до того, коли практика перестає бути сліпою, а теорія – безкорисною.

І.Г. Ткаченко зробив значний внесок в теорію і практику поєднання навчання з продуктивною працею. У продуктивній праці педагог вбачав два важливі аспекти: по-перше, це усвідомлення взаємозв’язку людини з природою (особистісна сторона праці, в якій проявляються індивідуальні нахили, творчість, майстерність); по-друге, створення матеріальних цінностей для суспільства (суспільна сторона продуктивної праці).

Тему дитячої праці, виховного її потенціалу він зробив головною у всій своїй науковій і практичній діяльності. Проблемам трудового навчання і виховання учнів присвячена кандидатська дисертація Івана Гуровича «Шляхи і методи вдосконалення політехнічного навчання і трудового виховання старшокласників сільської школи» . Ткаченко І.Г. у науково-педагогічному дослідженні визначив стратегію і тактику впровадження суспільно корисної та продуктивної праці в повсякденне життя та навчально-виховний процес школи.

До суспільно корисної, продуктивної праці Іван Гурович ставився як до могутнього вихователя. У його діяльності вона постає серцевиною гармонійного розвитку особистості, тому що саме в праці людина утверджує себе як громадянин, який прилучається до сфери суспільного життя. Він вважав, що праця лише тоді стає виховною силою, коли збагачує інтелектуальне життя, сповнює багатогранним змістом розумові інтереси, перетворюється в органічну потребу. Виконуючи різні види трудової діяльності, школярі поєднують працю рук і розуму, зусилля м’язів і думки, розвивають винахідливість, кмітливість, творчу ініціативу.

Використовуючи численні чинники й приклади з життя школи, з практики, він теоретично обґрунтував зв’язок трудового виховання з моральним, естетичним та фізичним розвитком молоді, показав роль праці у формуванні особистості, у вихованні в учнів любові до людей праці, постійно наголошуючи на тому, що трудова активність школярів відкриває широкі перспективи для подальшого розумового розвитку та трудового становлення молодої особистості.

Адже від того, яким буде погляд на працю у тих, хто вступає в життя, якими темпами просуватиметься вперед кожне нове покоління порівняно з попередніми в своєму моральному розвиткові залежить поступовий перехід до нового демократичного суспільства.
В контексті модернізаційних змін у національній системі освіти і виховання освітня діяльність і педагогічна спадщина І.Г. Ткаченка набувають особливого значення, адже він, як педагог-новатор став творцем педагогічної системи, яка перебуває в органічній взаємодії з педагогічною системою В. О. Сухомлинського. Дитина в системі виховання, упровадженій у Богданівській школі, передусім – об’єкт любові та піклування, об’єкт виховання. У цій системі зовнішній педагогічний вплив на дитину організовувався таким чином, щоб пробуджувати внутрішні сили, стимулювати прагнення до саморозвитку, створюючи для цього умови та можливості.
Надзвичайно актуальними в сучасних умовах розвитку нашої держави є погляди педагога на проблеми і перспективи сільської школи. Стратегічне завдання цієї школи І.Г. Ткаченко вбачав у вихованні високоосвіченого, всебічно розвинутого громадянина і молодого господаря нашої держави, спроможного у своїй практичній діяльності використовувати найновіші досягнення науки і техніки, ефективно працювати в умовах науково-технічного прогресу у сфері сільськогосподарського виробництва.

Повчально, що трудові традиції, започатковані в 60-х роках, сприяли створенню суспільних цінностей, які служать людям і нині. Учителі прагнули, щоб трудовий ентузіазм учнів став надійним помічником у навчально-виховній роботі, тим фактором, який ефективно впливає на якість навчання і поведінку дітей. Культи, які в своєму житті сповідував талановитий педагог-новатор І.Г. Ткаченко, – ерудиція, позитивні емоції, естетика, були характерні для навчально-виховного процесу. Через кожну творчу роботу учні засобами мистецтва виражали своє ставлення до людей, природи, України.

Багаторічний досвід експериментальної науково-педагогічної діяльності дав змогу І.Г.  Ткаченку теоретично обґрунтувати і втілити в практику взаємозв’язок трудової підготовки з моральним, естетичним, економічним та екологічним вихованням учнів. Понад двадцять років І.Г. Ткаченко закладав основи проектно-цільового формування творчого працівника агропромислового комплексу на основі змістовної системи трудової підготовки. Шляхи поглиблення знань для розширення сфери практичної діяльності він убачав у єдності трудової підготовки й загального розвитку особистості – інтелектуального, морального, естетичного та фізичного, яка реалізовувалася в учнівських наукових товариствах, гуртках, секціях, колективі учнівської виробничої бригади. І.Г. Ткаченко в Богданівській школі створив умови для формування суспільно значущої мотивації праці, обґрунтував і реалізував педагогічні вимоги до трудової діяльності учнів .

Основними факторами, які визначали ефективний характер політехнічного навчання і трудового виховання старшокласників, були:

– обов’язковість трудового навчання для всіх учнів;

– наявність у школі відповідної навчально-матеріальної бази для трудового навчання, яка охоплювала: майстерні, навчальні кабінети з предметів політехнічного циклу і дисциплін трудового навчання, шкільну навчально-дослідну ділянку і сад, навчально-дослідне господарство учнівської бригади з відділами землеробства, тваринництва і засобів механізації;

– забезпечення кваліфікованими педагогічними кадрами з вищою педагогічною і спеціальною освітою;

– сприятливе сільськогосподарське оточення, зміст якого визначався високим рівнем економічних досягнень місцевого господарства;

– розробка перспективного плану місцевим колгоспом щодо потреб у кадрах для всіх галузей сільськогосподарського виробництва на періоди 1966–1970 і 1971–1975 років;

– індивідуальний підхід з урахуванням інтересів і здібностей учнів щодо вибору майбутньої професії. [5]

У Національній доктрині розвитку освіти в Україні йдеться про профілізацію як про один із шляхів забезпечення рівного доступу дітей до освіти. Проте, як відомо, сільська школа не має умов таких, як міська. У сільських регіонах немає належної інфраструктури, яка могла б задовольнити запити кожної дитини. Сільські школи в основному малокомплектні і тому однопрофільні, тобто фактично учень позбавлений можливості вибирати профіль, який йому до вподоби. Отже, на практиці йдеться про профільну школу як навчальний заклад, а не про профільну освіту кожного учня. Таким чином, виходить, що регіональний принцип у профільній освіті в даному випадку спрацьовує краще, ніж принцип індивідуалізації навчання.

Як відомо, профільна школа передбачає практичну спрямованість освіти, подолання відірваності знань від реального життя, посилення прикладного аспекту знань, необхідність вивчення предмета в тісному зв’язку з потребами практики, науки й техніки, тобто вміння учнів застосовувати знання на практиці. Ключовою ланкою профільного навчання є матеріально – технічне і кадрове забезпечення профільних шкіл. У них повинна бути хороша та багата «начинка»: література, комп’ютери, програмні продукти, навчальна наочність, обладнання уроку, реактиви і матеріали тощо.

Висновки. Теоретично продекларувати профільне навчання замало. Профільною школа не стає після зміни вивіски, в ній повинні бути кадри, що забезпечують профільне навчання, відповідна матеріальна база, яка здатна забезпечити реалізацію експериментальної частини програми (прилади, обладнання, реактиви), науково-методичне забезпечення. Таким чином, профільне навчання в Україні – незворотний процес, необхідність його визнано в усьому світі. Адже сенс життя кожної людини полягає в найбільш повній життєвій самореалізації, що має принести користь суспільству й самій людині.

Список використаних джерел

  1. Пащенко О. Професійне профільне навчання на базі закладів професійної освіти: доцільність, проблеми та перспективи / О. Пащенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : umo.edu.ua/images/content/nashi_vydanya/pislya_dyplom…/1…/ПАЩЕНКО.pdf
  2. Наказ Міністерства освіти і науки України від 21 жовтня 2013 року № 1456 «Про затвердження Концепції профільного навчання у старшій школі» [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.kadrovik01.com.ua/regulations/1521/8456/10575/468626/
  3. Концепція «Нова українська школа» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/ua-sch016/ konczepcziya.html/.
  4. Калініченко Н.А. Провідні напрями діяльності Івана Гуровича Ткаченка / Калініченко Н.А. // Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. – Випуск 131.
  5. Учитель – людина, яка може робити важкі речі легкими. Іван Гурович Ткаченко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vstyp.blogspot.com/p/blog-page_3821.html/.

Відомості про автора:
Долгерт Оксана Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи. Комунальний заклад «Верблюзький навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад – центр позашкільної освіти» Новгородківської районної ради Кіровоградської області, с. Верблюжка, Новгородківський район, Кіровоградська область.

 

Comments

  1. Валентина Володимирівна Войтко сказав:

    Шановна Оксано Володимирівна!
    Одним подихом прочитала Вашу статтю з глибоким аналізом ідеї І.Г. Ткаченко щодо того, що трудова школа – це не школа ручної праці, а спільне створення всіма сукупного загального суспільно корисного продукту, рівність усіх в діяльності. Як глибоко влучно показано, що вчорашня думка глибокого і небайдужого педагога є актуальним методом вирішення проблем профілізації сучасних шкіл.
    З повагою В.Войтко

    1. Оксана Долгерт сказав:

      Шановна Валентино Володимирівна!Щиро вдячна за ваші коментарі.
      З повагою О.Долгерт

  2. Погоджуюсь з Вашою думкою,Оксано Володимирівно, що сучасна школа потребує оновлення підходів до впровадження профільного навчання в Новій українській школі. Педагогічна спадщина І.Г. Ткаченка містить багато цікавих ідей, які є актуальними в даний час. Бажаю успіхів у провадженні профільного навчання. З повагою Вікторія Павлюх

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *