МЕЛЬНИЧЕНКО ОКСАНА БОРИСІВНА | РОЗВИТОК ІНТЕРЕСУ ДО НАВЧАННЯ ШЛЯХОМ ВПРОВАДЖЕННЯ В ПРАКТИКУ МЕТОДІВ КАЗКОТЕРАПІЇ

вчитель початкових класів
комунального закладу
«Новогригорівська Перша загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Долинської районної ради»

РОЗВИТОК ІНТЕРЕСУ ДО НАВЧАННЯ ШЛЯХОМ ВПРОВАДЖЕННЯ В  ПРАКТИКУ МЕТОДІВ КАЗКОТЕРАПІЇ

У статті описано прийоми застосування  казкотерапії  під час уроків  у початковій школі з метою розвитку інтересу до навчання та збереження психічного здоров’яучнів.

Властивість дитини дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення у нестандартній ситуації – це націленість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення власного досвіду ( Е.Фромм) 

Бажання добре вчитися – красиве людське бажання, це той яскравий вогник, що осяює весь зміст дитячого життя. Це той вогник, слабкий і беззахисний, дитина несе вчителеві з безмежною довірою. Але цей вогник дуже легко можна загасити необережним словом чи байдужістю. Щоб він розгорівся і з кожним днем палав усе яскравіше, дитина повинна відчувати успіх у навчанні, горде усвідомлення та переживання того, що вона не зайва в колективному процесі пізнання, захопитись почуттям радості праці.

Трагедія, коли до класу потрапляє учень, якого вже «запрограмували» бути «гіршим за інших».

А поряд з ними є й діти з низьким рівнем розвитку, є й ті, яким просто треба трішки довше подумати, перш ніж виконати якесь завдання, бо вони не в змозі одночасно й пам’ятати, й думати; і ті, яких «узяла до себе в полон Царівна Лінь».

Але всі вони, йдучи до першого класу, хочуть навчатись: хочуть, але не можуть; хочуть, але вимагають спонукання; хочуть, можуть, виконують усе легко, швидко, а потім нудьгують, дивлячись, як учитель працює з менш успішними школяриками.

Навчаючи всіх, слід турбуватися й про останніх: обдарована дитина (поряд із гордістю за високі оцінки) інколи змушена відчувати певний дискомфорт, доки увага вчителя спрямована на менш устигаючих учнів. І тут з’являється загроза зникнення інтересу до самого процесу здобуття знань.

Як же зробити так, щоби весь класний колектив працював у стані емоційного піднесення, ніби єдиний злагоджений механізм, у якому кожне «коліщатко», кожен «гвинтик» у результаті своєї роботи отримує позитивні емоційні почуття, тобто почуття задоволення, зацікавленості, інтересу, прагнення в наступних завданнях перевершити самого себе?

Треба кожну дитину перетворити з об’єкта взаємодії в повноправного партнера у спільній діяльності, тобто «зліпити» особистість, яка не підлягає будь-яким маніпуляціям або прямому тиску з боку всіляких важливих чинників. У цьому й допомагає особистісно зорієнтована система навчання й виховання школярів, яка забезпечує процес спільної життєдіяльності, допомогу дитині в усвідомленні та реалізації індивідуальних здібностей, можливостей і потреб.

Та марно сказати учневі: «Ти – особистість! Дій!». Необхідно створити в колективі рівноцінні умови для кожного, привести кожного учня до вогнища захоплення.

Хочеться відмітити, що каменем спотикання для учителів початкових класів є свідоме засвоєння учнями граматичних і математичних правил. Дитину необхідно вчити водночас читати й думати, запам’ятовувати не зазубрюючи, одержані знання використовувати на практиці осмислено, чітко усвідомлювати, де можна буде їх використати; учити не лише приймати та зберігати інформацію, а й передавати її іншим.

Саме тут і здатні допомогти казки!. В українській педагогічній науці роботу із застосуванням казкових мотивів та образів запровадив В. Сухомлинський, який приділяв значну увагу використанню казки при роботі з дітьми: “Я не уявляю навчання у школі не тільки без слухання, але і без створення казки” [5; с. 164]. За твердженням визнаного педагога, завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, але й серцем.

Здивування, окриленість, азарт, цікавість в очах дітей, коли руки так і тягнутися вгору і неможливо не підстрибнути від радості, від свідомості, що ти такий розумний, кмітливий, – ось що хотілося б побачити на своїх уроках.

Щоб з’явились інтерес, натхнення й емоційне сприймання та засвоєння, допоможе складання з дітьми казок, коміксів, мультфільмів на кожне правило граматики, «мальованих задач» тощо, а потім їх обов’язкове озвучення. І чим складніший матеріал, тим необхідніше переносити його в казку чи виставу, яку пишуть як учні, так і педагог.

Улюбленою справою дітей є створення власних казочок, віршиків, оповідань. І не біда, що в однієї дитини потік думок тече бурхливо, стрімко, народжуючи все нові образи, а в іншої – це широка, таємнича у своїх глибинах повільна ріка, в якій не відразу проглядається течія.

Поступово, під впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами, її серце охоплює натхнення. «Без казки – живої, яскравої, що оволоділа свідомістю й почуттями дитини, – неможливо уявити дитячого мислення та дитячої мови як певного ступеня людського мислення та мови. Казка, гра, фантазія – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень», – писав В. Сухомлинський.

Кожна дитина вчиться толерантно висловлювати свою думку, при цьому не нав’язуючи її оточуючим і відповідно сприймаючи точку зору співрозмовника. Учиться слухати, уникати «синдрому натовпу»; працювати за формулою: «Я вже творець + ти творець».

Яким цікавим стає урок! На етапі актуалізації опорних знань – «мозкова атака», що сприяє виявленню вже відомого «ланцюжка знань», де обов’язково з’являється певна проблема, яку необхідно подолати. І вже навіть той учень, який просто бездумно сидів за партою, «прокидається»: з’являються інтерес, зацікавленість, спонукання до мислення.

А далі – система «Поміч», яка допомагає відшукати у програмовому матеріалі нове, відкинути власні хибні знання, спонукає до дії: «Хочу знати!». Учні в парах і групах діляться своїми думками, шукають у підручниках і допоміжній літературі те, що потрібно взнати, щоби потім обов’язково застосувати в подальшій роботі, підготовці до конкурсів та інтелектуальних змагань. (За В. Сухомлинським – близька й далека перспективи.) Байдужих нема. Немає нудьгуючих сильних дітей, нема й байдуже сидячих «слабачків». Усі працюють в єдиному пориві, і не біда, що хтось запам’ятає більше, а хтось – менше (це вже індивідуальні особливості кожного). Важливо те, що з такого уроку кожна дитина винесе нові довготривалі знання, спробувавши себе як науковцем чи дослідником, так і тренером – учителем інших, передавачем інформації.

Саме відчуття й інтерес допомагають успішно долати складні теми програмового матеріалу, учитись дружити, відділяти зло від добра. І зовсім неважливо, чи виростуть вихованці артистами. Більше тішитиме, якщо діти знайдуть себе в суспільстві, будуть потрібними, матимуть безліч усебічних нахилів та вподобань, а в середній та старшій школі вже шукатимуть справи за інтересами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОІ  ЛІТЕРАТУРИ

  1. Зинкевич-Евстигеева Т. Практикум по сказкотерапии. – СПб.: Питер, 2001. – 315. с.
    2.Зинкевич-ЕвстигееваТ. Путь к волшебству. Теория и практика сказкотерапии. – СПб.: Питер, 1998. – 300 с.
    4. Сухомлинський В.О.  Вибрані твори в 5 т. – К.: Рад.школа. 1976-1977.

5.Журнал «Початковенавчання та виховання». Добірка статей 2014-2016 р.;