ЄСАКОВА НАТАЛЯ СТЕПАНІВНА | ТЕХНОЛОГІЯ ФАХОВОЇ МАЙСТЕРНОСТІ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

вчитель зарубіжної літератури
Комунальний заклад «Компаніївське навчально-виховне об’єднання»
Компаніївської районної ради
Кіровоградської області

ТЕХНОЛОГІЯ ФАХОВОЇ МАЙСТЕРНОСТІ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

Головним завданням освіти України у ХХІ столітті є така організація процесу набуття знань, яка б сприяла розвитку особистості учня, становленню його творчого потенціалу. А «Зарубіжна література»  – саме такий предмет, який сприяє формуванню особистості, виробленню у школярів естетичного смаку, усвідомленню місця національних культурних надбань серед надбань інших народів і культур.

Література – це вікно у світ, це сторінки великої книги життя людства. І допомогти осмислити цей світ – найголовніше завдання вчителя зарубіжної літератури.

Завтра на урок… Як його зробити яскравим і незабутнім знову? Які методи і прийоми для цього обрати? Ми стараємося вигадати нові, аби здивувати учнів на уроках, колег на семінарах, керівників свого закладу. Але інколи закрадається думка, що не завжди наша творчість та духовно –інтелектуальний рівень уроків близькі запитам і можливостям наших школярів.

То ж чи не перестарались ми, не загубили щось важливе у таких новаторсько – методичних перегонах?  Чи не забули саме авторське слово, яке, як відомо, є і найкращим прийомом, і найкращим методом?..

Сенс нового підходу до літератури як до мистецтва слова полягає не в тому, щоб довести її приналежність до мистецтва. Головна мета – підготувати читача, який сприйме художній твір не як просте повідомлення про події та героїв, а, враховуючи закони мистецтва, глибше осмислить твір як явище певного етапу розвитку культури народу.

Сьогодення націлює школу на формування ініціативної і самостійної особистості, наділеної творчою уявою, ініціативним мисленням. І я, і мої колеги з Компаніївського НВО давно змінили акценти у системі освіти: йдемо не від знань до дитини, а навпаки – від дитини, від її можливостей до навчального предмета. Учень – не пасивний об’єкт, а суб’єкт навчання, головна фігура навчально-виховного процесу.

У моєму арсеналі є свій набір методів та прийомів  розвитку творчої самостійності учнів, їх літературних здібностей. Не відмовляюся від комп’ютерного супроводу уроку, який «при відповідному доборі та методиці  роботи, використанні принципів системності, доступності та наочності, виконує низку педагогічних функцій:

  • активізує увагу;
  • підносить емоційний тонус навчально-пізнавальної діяльності;
  • слугує опорою емоційній пам’яті;
  • знижує напругу уроку» [1, 161].

За потреби використовую комп’ютерні презентації про країну та письменника, про літературну епоху, про художній твір та його героїв. Використовую, наприклад, он-лайн ресурси: «Ментальні карти», колажі, але через відсутність доступу до мережі Інтернет в кабінеті літератури дивимося як звичайне зображення.

Звісно, не відмовляюся від ігрової діяльності на уроках, але в розумних межах. Найрезультативнішими в середніх класах є такі пізнавальні ігри: «Буриме», де за заданими римами учні складають поетичну строфу. «Впізнай книжку», де за мінімум підказок вгадують твір. «Істинне-хибне, «Літературні асоціації», літературні кросворди, вікторини, естафети, лото. Користуються популярністю  рольові ігри у старшокласників: аукціон знань, заочна екскурсія, засідання дискусійного клубу та інше.

Пам’ятаю, що ігрова форма  аж ніяк не повинна домінувати над змістом. Вона покликана сприяти засвоєнню цього змісту  легко і невимушено.

Гра – це фрагмент дитячого життя, це завжди свято  дитячої душі. В.О.Сухомлинський писав: «Дитина за своєю природою спостерігач, відкривач світу. Тож хай перед ним відкривається  чудовий світ у живих фарбах, яскравих звуках та грі. Через казку, фантастику, гру, через неповторну дитячу творчість – пряма дорога до серця дитини».

Та все ж моя найбільша увага  на уроці зарубіжної літератури спрямована на аналіз художнього тексту. Погоджуюся зі знаним у наукових і педагогічних колах методистом Л.Ф.Мірошниченко (щаслива, що, навчаючись свого часу у Вінницькому педінституті, була її студенткою), яка зазначала, що «з усіма видами аналізу, які існують у літературознавстві, учителю необхідно бути обізнаним, бо саме вони і становлять методологічну основу шкільного аналізу художнього твору. Вчити учнів аналізувати художній твір – означає визначати його складові, досліджувати їх, робити аргументовані висновки; синтезувати виокремлені частини, щоб побачити твір у цілому: відчути його естетичну цінність, усвідомити зміст, дати самостійну, критичну, обґрунтовану оцінку». [ 2, 7]

Види літературного аналізу (за Л.Ф.Мірошниченко):

культурологічний,  стилістичний,   філологічний,  лінгвістичний, текстуальний,   контекстуальний, психологічний, міфологічний, структуралістський, компаративний, хронотопічний, герменевтичний, біографічний та ін.

 

Шляхи аналізу художнього твору:

  • «слідом за автором»
  • пообразний
  • проблемний
  • комбінований

Основним методом  на своїх уроках обираю навчальний діалог, основою якого є герменевтичний спосіб навчання.

Погоджуюсь з О.О.Гузь, яка вважає, що на таких уроках зберігається увага до кожного вимовленого слова, чужої думки, продуктивні творчі суперечки приводять учнів до адекватного розуміння суті художнього твору.

Структура уроку, побудованого на навчальному діалозі, наштовхує учнів на порушення глобальних та особистісних проблем та узагальнень, бажання подумки зіставляти особливості різних культур, часових логік. І не просто осмислювати, а самому моделювати їх, з’єднувати, стикати в мовному контексті, але обов’язково у рамках художньої реальності. [3, 9]

Цікаві уроки-діалоги  відбуваються при вивченні «Перевтілення» Ф.Кафки, «Лялькового дому» Г.Ібсена, «Майстра і Маргарити» М.Булгакова, «Червоного і чорного» Ф.Стендаля, «Гобсека» О.Бальзака, «Злочин і кара» Ф.Достоєвського та ін.

У спробах аналізу смислу художнього тексту, заснованому на навчальному діалозі, не може бути поставлена остання крапка, оскільки завжди у кожного читача є власне право і можливість осмислити чи переосмислити сказане автором, враховуючи при цьому свій освітній рівень, життєвий досвід.

Я ніколи не зараховувала себе до людей, які достеменно знають, що і як треба робити, тому не треба боятися експериментів та імпровізацій, несподіваних учнівських відповідей та власних методичних помилок. Попри все, заплановані вами прийоми спрацюють безвідмовно, якщо вони будуть спрямовані на учня, на його емоційне сприйняття прочитаного. Тому що література, як і життя, набагато складніша та цікавіша за будь-які теоретичні уявлення про неї.

Література

  1. 1. Краснопольский, В.Э. Активизация учебно-познавательной деятельности учащихся средствами компьютерной техники./В.Э.Краснопольский// – Луганск, 2000. – 203 с.
  2. Мірошниченко, Л.Ф. Актуальні проблеми методики викладання світової літератури //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2005. – №6. – С.5-8.
  3. Гузь, О.О. Діалог має стати основним методом навчання на уроках літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2003. – №12. – С.9-14.

 

Comments

  1. Погоджуюся з Вашою думкою, Наталіє Степанівно, щодо того, що не треба боятися експериментувати. І треба завжди пам’ятати про результат, про те, як “наше слово відгукнеться”, чи не загубимо ми те слово в погоні за інноваціями.