БОНДАРЧУК ОКСАНА МИХАЙЛІВНА | РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ НА УРОКАХ ХІМІЇ ТА БІОЛОГІЇ ШЛЯХОМ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ

вчитель хімії та біології
Грузьківський навчально- виховний комплекс
«Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад»
Кіровоградський район Кіровоградська область

РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ НА УРОКАХ ХІМІЇ ТА БІОЛОГІЇ ШЛЯХОМ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ

     У статті йдеться про екологічне виховання на уроках хімії і біології та формування екологічних  та здоров’язбережувальних компетентностей учнів.

« Екологічне виховання – це могутнє джерело енергії думки, це поштовх, який може пробудити лінивого, сонного. Перед красою природи дитина стає такою, якою повинна бути. Коли учень є з природою віч-на-віч і перед ним відкривається світ дивних і цікавих речей, то треба дати волю дитині і тоді вчитель може краще спостерігати, як дитина сприймає навколишній світ, як вона бачить, як думає»,- писав  В.О. Сухомлинський.

Сучасне суспільство це суспільство нових освітніх технологій. Важливим завданням  сучасної школи є формування в учнів ключових компетентностей екологічної думки. Сьогодні головне завдання вчителя підвести учнів до правильної оцінки теперішнього екологічного становища, до розуміння необхідності бережливого і економного ставлення до ресурсів природи. Екологічні знання допомагають учням виробляти певну позицію, екологічно грамотну поведінку, виховувати бережливе ставлення до природи.

Одним із завдань шкільного курсу хімії та біології є формування навичок поведінки з речовинами, умінь грамотно застосовувати знання в спілкуванні з природою, показати гуманістичну спрямованість природничих наук, їх зростаючу роль у розв’язанні глобальних проблем людства, в тому числі й захисті довкілля від забруднення промисловими і побутовими відходами, виховувати екологічну культуру учнів. Таким чином, природничі дисципліни в школі мають всі можливості для формування екологічної культури учня. Наприклад, хімія має основне навантаження в розкритті таких проблем, як забруднення навколишнього середовища техногенними речовинами,  радіаційне забруднення середовища, порушення озонового шару, смоги, кислотні дощі та парниковий ефект. Хімія та біологія дають змогу засобами свого предмета здійснювати екологічну освіту і виховання учнів безпосередньо у процесі навчання. При цьому екологічна освіта повинна:

  • спиратися на знання учнів, розкривати їх екологічну сутність, що дасть змогу учням у майбутньому усвідомлено брати участь в охороні довкілля;
  • сприяти розумінню ролі факторів, які впливають на природу.
  • виробляти певну позицію, що зумовлює екологічно грамотну поведінку учня;

Природоохоронна освіта тісно пов’язується з екологічним вихованням.

Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури взаємодії з природою.

Завдання екологічного виховання полягають у наступному:

  • нагромадження, систематизація, використання екологічних знань,
  • виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її,
  • формування вмінь і навичок діяльності в природі.

Зміст екологічного виховання – усвідомлення того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії..

Метою екологічного виховання, на мою думку,  є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього – екологічні знання, наслідок – екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.

Екологічна культура особистості формується в процесі виховання і навчання.

Основними показниками екологічної культури вважають:

  • знання загальних закономірностей розвитку природи і суспільства;
  • визначення соціальної обумовленості взаємовідносин людини і природи;
  • подолання споживацького ставлення до природи;
  • вміння передбачати наслідки впливу діяльності людини на біосферу.

Екологічна культура особистості складається з трьох взаємопов’язаних складових: екологічних знань, екологічних переконань, екологічної діяльності. Перша складова – накопичення екологічних знань – передбачає дослідження учнями досвіду природоохоронної роботи (анкети, інтерв’ю, бесіди, екскурсії, екопрогулянки); оволодіння знаннями про екологічну обстановку в Україні.

Друга складова – становлення екологічних переконань. Через диспути, обговорення, дискусії, конференції, утвердження власної позиції, за допомогою конкретних справ формується переконання в тому, що до природи треба ставитися відповідально, берегти все живе; розв’язувати екологічні проблеми можна тільки спільними зусиллями, на основі знань законів природи.

Третя складова – екологічна діяльність –  включає  природоохоронну діяльність, пропагандистську діяльність, ігрові форми роботи і т. д.

Важливо виховати особистість, здатну бачити, відчувати і передбачати стан довкілля, вміти зберегти і відновити його, розуміти місце людини в ньому, адже одним із пріоритетів державної політики в розвитку освіти є подолання прірви між освітою та життям, компетентнісне ставлення особистості до життя..

Нині екологічна компетентність залишається складовою життєвої. Відповідно учні повинні вміти самостійно спостерігати, порівнювати, аналізувати, бачити причинно-наслідкові зв’язки між ними. Справа у тому, що значна частина учнів не усвідомлює особистої причетності до виникнення та розв’язання екологічних проблем, вони не пов’язують ці проблеми зі своєю життєдіяльністю. Така ситуація спричинена наявністю суперечностей у взаємодії учнів із природою. А саме між:

  • усвідомленням учнями необхідності розв’язувати екологічні проблеми  і нерозумінням особистої ролі у цьому процесі;
  • авторитетом інших (батьків, учителів, друзів), вчинки яких не завжди екологічно доцільні, та особистою екологічною позицією;

Сучасні екологічні проблеми можна розв’язати спільними зусиллями. Потік екологічної інформації повинен не лякати, а спонукати до дії. Сьогодні головне завдання вчителя, і зокрема вчителя хімії та біології – підвести учнів до правильної оцінки теперішнього екологічного становища, до розуміння необхідності бережливого й економного ставлення до ресурсів природи.

Саме тому всю навчально-виховну роботу я спрямовую на розвиток розумових здібностей учнів, виховання в них екологічної культури. У своїй роботі на уроках хімії  та біології я формую екологічний стиль мислення, навчаю учнів правил екологічно доцільної поведін­ки та здорового способу життя.

Використовую принцип: від знань до ді­яльності, від діяльності до виховання. На уроках намагаюся спонукати учнів замислитись над використанням властивостей речовин, над наслідками, до яких може призвести непродумана діяльність людини. При вивченні різних тем шкільного курсу хімії та біології постійно звертаю увагу на природоохоронний аспект, пропоную учням задачі екологічної тематики, підготовку повідомлень про охорону довкілля, шкідливий вплив радіоактивного випромінювання на живі організми, про нітрати та проблему вмісту їх у продуктах харчування, про парниковий ефект, про охорону навколишнього середовища під час переробки сміття. Пояснюю дітям, що знання, отримані на уроці, повинні бути реалізовані в практичній діяльності.

Також, у формуванні екологічної культури учнів важливу роль відіграє робота по формуванню здорового способу життя. Цей процес я  розглядаю насамперед як валеологічний компонент екологічної освіти і виховання, бо саме активне засвоєння валеологічних знань дає можливість кожному осягнути свою роль та завдання у справі формування, збереження, зміцнення, відтворення, передачі особистого здоров’я, а також з істотною складовою формування належного ставлення до природного та суспільного середовища.

Окремо хочу зупинитися на роботі клубу «За здоровий спосіб життя», який працює в школі і який я очолюю. Основна мета клубу формувати у дітей та підлітків орієнтації на здоровий спосіб життя. Завдання клубу полягають у формуванні в учнів свідомого ставлення до здоров’я, вихованні  відповідальності за власне здоров’я, у вирішенні специфічних проблем, що виникають у підлітковому віці, в інформуванні  дітей про вплив згубних звичок на здоров’я, у розширенні світогляду учнів з питань здорового способу життя. На засіданнях клубу учні  вивчають правила особистої гігієни, складають пам’ятки про здоровий спосіб життя, правильне харчування, випускають  інформаційні вісники, готують презентації та проекти.

Від того, наскільки глибоко усвідомлять учні потребу дбайливого, бережливого ставлення до природи як національного суспільного багатства, вмітимуть передбачати наслідки своєї поведінки, а також дій інших людей у природі, спиратися на глибоко наукові знання при виборі рішень стосовно природи у процесі своєї трудової діяльності, істотною мірою залежатиме майбутнє людства. Ставлення школяра до природи свідчить про рівень його культури, його позицію як громадянина незалежної України.

Бібліографія:

  1. Буринська Н. Екологічна складова у змісті шкільної хімічної освіти / Н. Буринська // Біологія і хімія в школі. – 1998. – № 1. – С. 18–20.
  2. Тараненко І.Г. Розвиток життєвої компетентності та соціальної інтеграції: досвід європейських країн // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: Наук.-метод. збірник / Під ред. Н. Софій; Всеукраїнський фонд “Крок за кроком” та ін. – К.: Контекст, 2000
  3. Концепція формування позитивної мотивації та здоровий спосіб життя у дітей та молоді // Основи здоров`я: книга для вчителя. – К.: Генеза, 2005.

Comments

  1. Оксано Михайлівно,ви виховуєте ставлення школяра до природи, і це свідчить про рівень його культури, його позицію як громадянина незалежної України. ВИ МОЛОДЕЦЬ!

  2. Актуальна стаття. Екологічна освіта є пріорітетною у системі сучасної освіти. Діти повинні дбати про природу і про майбутнє не тільки нашої держави, а й усього світу.