БІРЧИНА ІННА ОЛЕКСАНДРІВНА | СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ФІЗИКИ

Учитель фізики
КЗ «Долинська ЗШ І-ІІІ ст. №2 ім. А. С. Макаренка
Долинської районної ради»

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ФІЗИКИ

Актуальність даної статті полягає в тому, що використання сучасних технологій та методик навчанняна уроках допомагає учням активізувати базові поняття, відобразити, а потім відтворити побачений матеріал. Таким чином, відбувається якісне засвоєння ключових моментів навчального матеріалу. Візуалізація дозволяє пов’язувати отриману інформацію в цілісну картину про те чи інше явище або процес. Крім цього, при роботі з експериментальними задачами в учнів розвивається критичне і образне мислення.

Протягом всієї педагогічної діяльності вирішувалася одна глобальна проблема: „Формування стійкого інтересу в учнів до вивчення фізики”, яка час від часу трансформувалася та набувала нових відтінків шляхом використання для цього різних засобів. Останні роки найбільш деталізовано зупиняюся на сучасних технологіях та методиках навчання. Актуальність обраної проблеми продиктована особливостями сучасного стану фізичної науки а також необхідністю виводити методику викладання шкільних дисциплін на новий рівень з огляду на кардинально нові можливості сучасної техніки та інформаційних ресурсів. Отже, необхідно активно зацікавлювати учнів вивченням фізики – як природничої науки, показати їм всю її красу і потужність. Зрозуміло, зробити це в рамках шкільної програми набором традиційних дидактичних прийомів неможливо. Таким чином, необхідне залучення цілого „арсеналу” новітніх методик і педагогічних освітніх технологій з метою забезпечення викладання фізичної дисциплін на якісно вищому рівні з свідомим розумінням учнями значимості для них же самих отримуваних знань.

Для того, щоб дитина зацікавилася,  вчитель не повинен повторюватися, а щоразу змінюватися та трансформуватися. Тож під час навчального процесу поряд з стандартними (традиційними) методами я використовую найбільш дієві (на мою думку):

  1. Метод: «Куб».

При характеризуванні певного фізичного поняття можна за­стосувати даний метод . Для застосування цього методу виготовляється один куб для індивідуального або для фронталь­ного опитування або декілька кубів у разі застосування групової форми роботи. На кожній із граней написано одне з питань, за яким можна дати характеристику поняття. Учень кидає куб і відповідає на запитання, яке випало на певній грані. Така ро­бота надає можливість створювати на уроках ігрові моменти і по­зитивно сприймається учнями. Таким чином, на уроках фізики можна перевірити «кубуванням» всі фізичні поняття.

Запитання, нанесені на грані куба:

  • Що характеризує величина?
  • Векторна вона чи скалярна? Чому?
  • Означення даної величини.
  • Яка формула пов’язує дану величину з іншими величинами?
  • В яких одиницях вимірюється в СІ?
  • Способи вимірювання.
  1. Метод «Тест так — ні».

Тест проводиться за допомогою сигнальних карток двох ко­льорів. Наприклад, «так» — червона картка, «ні» – синя. Формулюється твердження, а учні погоджуються або ні, сигналізуючи карткою. Цей метод дає швидкий зворотній зв’язок, можна побачити прогалини у знаннях учнів, визначити, скільки учнів засвоїли або не засвоїли певні питання. (Такий метод є продуктивним під час – рефлексії.)

  1. Метод «Ланцюжок»

У ході відповіді на запитання з метою надання характеристики фізичних величин за узагальненими планами утворюється «ланцюжок» учнів. Кожному учневі у такому ланцюжку надається порядковий номер, під яким він відповідає на поставлене запитання. Утворення «ланцюжка» дозволяє економити час опитування.

  1. Метод «Футбол»

Під час фронтального опитування за низкою запитань вибираю для відповіді першого учня, а далі учень, який відповідає, вибирає наступного. Тобто умовно «дає пас» у «фізич­ному футболі». Сам процес опитування набуває пожвавленої атмосфери та максимальної готовності і сконцентрованості на протязі всього опитування серед учнів. [1. с.25]

На сьогодні склалася ситуація, коли вчитель повинен виконувати програму повною мірою, але матеріально-технічна база кабінетів фізики давно застаріла і не відповідає сучасним вимогам до постановки ані демонстраційного, ані фронтального експерименту. Тому вчителі вимушені часто придумувати експериментальні завдання з використанням саморобних приладів. Причому важливим є те, що такі постановки демонстрацій повинні повністю відповідати правилам техніки безпеки, що не завжди можливо під час використання неспеціального обладнання. Тому грамотні та цікаві знахідки в цій галузі є дуже корисними для вчителів фізики. Не слід забувати й про творчі експериментальні задачі, використання яких ефективно підвищує рівень засвоєння предмета на всіх етапах вивчення фізики, збуджує інтерес до предмета, відіграє важливу профорієнтаційну роль тощо.

Приклад. (Визначення атмосферного тиску) [2. с.12]

Задача. Оцінити атмосферний тиск біля поверхні Землі (задача носить назву «липучка»).

Обладнання: «липучка» від будь-якого побутового пристрою, побутовий кантор (терези для зважування з гачком).

Пояснення проведення досліду

Для проведення досліду потрібна «липучка» – присоска від мильниці та побутовий динамометр – кантор. Змочити «липучку» у воді, щоб вона краще прилипла на гладенькій поверхні. Кантором спробувати відірвати (у чітко вертикальному напрямі) «липучку» від поверхні, визначивши максимальне значення сили F.

Масштабною лінійкою визначити площу «липучки» – S. Атмосферний тиск дорівнює P = F/S.

Запитання

  1. Навіщо було змочувати «липучку»?
  2. Які ще способи вимірювання атмосферного тиску Ви знаєте?
  3. Хто першим виміряв атмосферний тиск?

Розвязання.

Прикріпити гачок кантора до «липучки».

За означенням тиск PрівнийP =F/S, де F – сила, яку треба докласти, щоб подолати атмосферний тиск, S – площа присоски –«липучки».

Приєднати «липучку» до будь-якої гладенької (скляної чи полірованої) поверхні. Тримаючи кантор за кільце, спробувати відірвати «липучку» від поверхні, спостерігаючи за стрілкою кантора.

Стандартна «липучка» має розмір S ≈ 7см2 ≈ 7∙10-4 м2.  Отримані покази кантора: F ≈ 70 Н.

Отже, тиск атмосфери, що був подоланий в результаті досліду

P =F/S ≈ 70/ 7∙10-4 ≈1∙105 (Н/м2).

Одержаний результат збігається із загальновідомим значенням

P = 101325 Па ≈ 1∙105 Па.

Та не слід забувати що діяльність головних суб’єктів педагогічного процесу в контексті реалізації компетентнісного підходу до навчання також зазнає певних змін. Нові акценти в діяльності вчителя пов’язані з перерозподілом пріоритетів його функцій – від інформаційної до організаторської, консультативної, управлінської. Учитель має бути зараз не транслятором інформації, а організатором спрямованої на розв’язання навчальних завдань діяльності учнів. Закономірною є зміна акцентів і в учнівській діяльності – вона має бути активною, передбачати самостійну й самоосвітню роботу. Лиш в цьому випадку можливо отримати максимальну ефективність в навчальному процесі.

Бібліографія:

  1. Дичківськй І. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник.-К.Академвидат,2004.
  2. Ахматов А.С. и др. Лабораторный практикум по физике. – М.: Высшая школа, 1980.

Comments

  1. Приємно, що вчителі, з якими доводилося працювати над вирішенням проблем навчання на сторінках Хмурівських читань! Пані Інно, я як і Ви глибоко переконана, що навчання повинне бути ЦІКАВИМ! Деякі елементи Вашого досвіду візьму собі на озброєння. Успіхів та фахового росту!