ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ВЧИТЕЛЮ ПРО ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ?

ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ВЧИТЕЛЮ ПРО ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ?

Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів,
що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.

Загальна декларація прав
 людини, 1948 р.

 У статті розкриваються основні поняття захисту інтелектуальної власності в Україні, які актуальні для сьогодення. 

Розвиток системи освіти вимагає від педагогічної науки й практики вивчення і вповадження інноваційних прийомів, методів, форм та засобів навчання, у зв’язку з чим набувають значної актуальності питання захисту інтелектуальної власності.

М. Лектер вважав що авторське право – одна з тих сфер права інтелектуальної власності, де необачливість може призвести до найсумніших наслідків. Навіть видатний педагог може не встигнути оформити свій твір, як вже буде надрукована подібна робота з його темою та ідеями під іншим прізвищем [1, с. 293].

Над цією проблемою працював професор О. Підопригора, який вважав що кожен вчитель повинен вміти і знати як захистити свою наукову працю бо з розвитком науки, літератури та мистецтва все більше розширюється коло об’єктів, що охороняються нормами авторського права [5, с. 5].

До суб’єктів авторського права належать: автор (тільки фізична особа, творчою діяльністю якої створений твір), спадкоємці автора (особи, до яких майнові авторські права перейшли в результаті смерті автора), правонаступники (фізичні або юридичні особи, до яких майнові авторські права перейшли за договором з авторами або їхніми спадкоємцями) [4, с. 48].

Первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору   [4, с. 50]. За вiдсутностi доказiв iншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригiналi або примiрнику твору. Це положення застосовується також у разi опублiкування твору пiд псевдонiмом, який iдентифiкує автора.

Авторське право на твiр виникає внаслiдок факту його створення. Для виникнення i здiйснення авторського права не вимагається реєстрацiя твору чи будь-яке iнше спецiальне його оформлення, а також виконання будь-яких iнших формальностей [3].

Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка iнша особа, якiй на законних пiдставах передано авторське майнове право на цей твiр), для сповiщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементiв:

– латинська лiтера “с”, обведена колом ©;

– iм’я особи, яка має авторське право;

– рiк першої публiкацiї твору [4, с. 50].

Знак охорони авторського права проставляється на оригiналi i кожному примiрнику твору. Якщо твiр опублiковано анонiмно чи пiд псевдонiмом (за винятком випадку, коли псевдонiм однозначно iдентифiкує автора), видавець твору (його iм’я чи назва мають бути зазначенi на творi) вважається представником автора i має право захищати права останнього. Це положення дiє до того часу, поки автор твору не розкриє своє iм’я i не заявить про своє авторство [3].

Суб’єкт авторського права для засвiдчення авторства на обєкт авторського права, на оприлюднений чи не оприлюднений твiр, факту i дати опублiкування твору чи договорiв, якi стосуються права автора на твiр, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у вiдповiдних державних реєстрах.

До об’єктів авторського права належать твори у галузi науки, лiтератури i мистецтва, а саме:

1) лiтературнi письмовi твори белетристичного, публiцистичного, наукового, технiчного або iншого характеру (книги, брошури, статтi тощо);

2) виступи, лекцiї, промови, проповiдi та iншi уснi твори;

3) комп’ютернi програми;

4) бази даних;

5) музичнi твори з текстом i без тексту;

6) драматичнi, музично-драматичнi твори, пантомiми, хореографiчнi та iншi твори, створенi для сценiчного показу, та їх постановки;

7) аудiовiзуальнi твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архiтектури, мiстобудування i садово-паркового мистецтва;

10) фотографiчнi твори, у тому числi твори, виконанi способами, подiбними до фотографiї;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числi твори декоративного ткацтва, керамiки, рiзьблення, ливарства, з художнього скла, ювелiрнi вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об’єктiв промислової власностi;

12) iлюстрацiї, карти, плани, креслення, ескiзи, пластичнi твори, що стосуються географiї, геологiї, топографiї, технiки, архiтектури та iнших сфер дiяльностi;

13) сценiчнi обробки творiв, зазначених у пунктi 1 цiєї частини, i обробки фольклору, придатнi для сценiчного показу;

14) похiднi твори;

15) збiрники творiв, збiрники обробок фольклору, енциклопедiї та антологiї, збiрники звичайних даних, iншi складенi твори за умови, що вони є результатом творчої працi за добором, координацiєю або упорядкуванням змiсту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складовi частини;

16) тексти перекладiв для дублювання, озвучення, субтитрування українською та iншими мовами iноземних аудiовiзуальних творiв;

17) iншi твори [3].

Закон охороняє особисті немайнові права авторів та їх правонаступників. Права автора складаються з особистих (немайнових) i майнових прав. Особисті немайновi права автора не можуть бути переданi iншим особам. Майновi права дiють протягом життя автора i 70 рокiв після його смерті. Вони являють собою виключнi права на використання твору в будь-якiй формi i в будь-який спосiб. [1, с. 292]. Пiсля закiнчення цього термiну твори переходять у загальнонацiональне надбання i можуть вiльно використовуватися за умови дотримання немайнових прав.

Немайнові права автора:

1) право на визнання його автором твору і право вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

2) право забороняти згадування свого імені у зв’язку з використанням твору;

3) право вибирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;

4) право на недоторканність твору й право протидіяти будь-якому посяганню на авторське право, що може зашкодити честі або репутації автора [8 с. 44].

Майнові права автора:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права автора, встановлені законом [8, с. 45].

При цьому використанням твору визнається:

– публікація твору (випуск його у світ);

– відтворення будь-яким способом і в будь-якій формі;

– переклад;

– переробка, адаптація, аранжування й інші подібні зміни;

– включення у вигляді складової частини до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій;

– публічне виконання й публічне сповіщення творів;

– публічна демонстрація й публічний показ;

– будь-яке повторне оприлюднення твору, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, яка здійснила перше оприлюднення;

– поширення творів шляхом першого продажу, шляхом здавання в прокат і шляхом іншої передачі до першого продажу екземплярів твору;

– надання своїх творів для загального відома публіки;

– здавання в прокат після першого продажу;

– імпорт екземплярів твору [6].

Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором та цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Порушенням авторського права і суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є випадки, передбачені Цивільним кодексом України. Захист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством [8, с. 45].

Порушенням прав автора твору є:

– дії, що порушують немайнові та майнові права автора;

– піратство;

– плагіат;

– ввезення на територію України екземплярів твору без дозволу осіб, що володіють авторським правом;

– дії, які створюють загрозу порушення авторського права;

– дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права;

– підроблення, зміна або вилучення інформації про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права;

-поширення, ввезення на територію України, публічне сповіщення творів, з яких без дозволу була вилучена або змінена інформація про управління правами [8, с. 45].

В Україні склалась розгалуджена система державних органів з питань захисту інтелектуальної власності (рис. 1), де права автора захищаються різними формами:

неюрисдикційна – передбачає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту своїх авторських прав на твір, які здійснюються ними самостійно, без звернення в державні або інші компетентні органи. При цьому маються на увазі тільки законні способи захисту, такі, як, наприклад, повідомлення порушника про існування авторських прав і пропонування вирішити суперечку шляхом переговорів [6].

– юрисдикційна – передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав або прав, що оскаржуються. Суть такої форми захисту полягає в тому, що особа, права якої порушені неправомірними діями, може звернутися за захистом своїх прав у спеціально вповноважені державні органи – суд, Антимонопольний комітет. Юрисдикційна форма захисту прав автора може здійснюватися з використанням таких процедур [6].

Рис. 1. Структура  державних органів України з питань інтелектуальної власності

Структура державних органів України з питань інтелектуальної власності

Цивільно-правова – найпоширеніша процедура вирішення спорів відносно прав автора на твір. Головна мета – не покарання порушника, а відновлення прав і компенсування збитків. У зв’язку із цим законодавство України встановило досить широкий спектр способів захисту:

– визнання виключного права;

– визнання недійсним договору відносно прав автора на твір;

– припинення дій, що порушують авторське право;

– відновлення положення, що існувало до порушення права;

– компенсування збитків і інші способи компенсування матеріального збитку;

– компенсування морального (нематеріального) збитку;

– визнання незаконним рішення державного органа [6].

Підставою для притягнення порушника до цивільно-правової відповідальності є звернення власника авторських прав з позовом у суд.

Кримінально-правова процедура вирішення спорів передбачає притягнення порушника до кримінальної відповідальності. Однак, щоб кваліфікувати правопорушення на авторський твір як кримінальний злочин, необхідно, щоб йому були властиві такі ознаки даного злочинного діяння, як: повторність, здійснення дій за попередньою змовою групою осіб, нанесення матеріальних збитків у великих або особливо великих розмірах, здійснення подібних дій службовою особою з використанням службового становища. При цьому суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом із прямою формою вини і передбачає такі види покарання, як штраф, виправні роботи, позбавлення волі, конфіскація майна [6].

Адміністративно-правова процедура зводитися, переважно, до звернення особи, авторські права якого порушені, зі скаргою в Антимонопольний комітет України або інший відповідний компетентний орган, уповноважений розв’язувати дані питання. При цьому будь-яке рішення такого державного органа може бути потім оскаржено в судовому порядку [8, с.49].

Правова охорона поширюється винятково на форму творів і надається всім авторським творам, як оприлюдненим, так і неоприлюдненим, як завершеним, так і незавершеним, незалежно від їхнього призначення, жанру, мети.

Державна реєстрація авторського права здійснюється у встановленому порядку Державним департаментом інтелектуальної власності. Договір на реєстрацію подає особа – власник авторського права (автор або його правонаступник) або його довірена особа. При цьому сторони зобов’язані надати один екземпляр (оригінал) договору для Держдепартаменту [3].

Процедура реєстрації договору займає біля 2-х місяців. У результаті реєстрації в Держреєстр вносяться відомості про договір, які відразу публікуються в офіційному бюлетені Держдепартаменту, а заявник одержує відповідне свідоцтво.

Державну реєстрацiю авторського права в Україні затверджено нормами Закону України «Про авторське право і суміжні права». Порядок державної реєстрацiї авторського права в Україні затверджено нормами Закону України «Про авторське право і суміжні права» та постановами Кабінету Міністрів України. Існують такі види реєстрації авторського права:

а) реєстрацiя авторського права;

– реєстрацiя авторського права на твiр;

– реєстрацiя авторського права на службовий твiр.

б) реєстрацiя договорiв, якi стосуються права автора на твiр:

– реєстрацiя договору про передачу (вiдчуження) майнових прав на твiр;

– реєстрацiя договору про передачу виключного права на використання твору;

– реєстрацiя договору про передачу невиключного права на використання твору [2].

Розгляд заявки i прийняття рiшення про реєстрацiю авторського права на твiр або про вiдмову в реєстрацiї здiйснюється протягом мiсяця вiд дати надходження правильно оформлених документiв заявки.

Заявник у тримiсячний термiн вiд дати одержання рiшення про реєстрацiю авторського права на твiр повинен подати документ про сплату збору за оформлення i видачу свiдоцтва.

На пiдставi рiшення про реєстрацiю та за наявностi документа про сплату збору за оформлення i видачу свiдоцтва до Державного реєстру свiдоцтв про реєстрацiю авторського права на твiр заносяться вiдомостi про реєстрацiю авторського права на твiр.

Датою реєстрацiї авторського права на твiр є дата занесення вiдомостей про реєстрацiю до Державного реєстру свiдоцтв про реєстрацію авторського права на твір [2].

Видача свiдоцтва здiйснюється Державним департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України в мiсячний строк вiд дати реєстрацiї. Свiдоцтво видається безпосередньо заявнику, його довiренiй особi або надсилається на адресу, зазначену в заявi [8, с. 53].

Вiдомостi про реєстрацiю авторського права i договорiв, якi стосуються права автора на твiр, публiкуються в каталозi державних реєстрацiй та в офiцiйному бюлетенi.

Одним з основних аргументiв на користь реєстрацiї є той, що суб’єкт авторського права, здiйснивши реєстрацiю, здобуває додаткову можливiсть доказу існування в об’єктивній формі свого твору на дату подання заявки. Особливо це стосується неоприлюднених творiв. Документи заявки, права на твори яких було зареєстровано, зберiгаються протягом всього строку охорони авторського права.

Наявнiсть свiдоцтва i рiшення, виданих державою, публiкацiя вiдомостей про реєстрацiю в каталогах державної реєстрацiї i офiцiйних бюлетенях є свiдченням того, що твiр захищається авторським правом i що всi третi особи попереджено про вiдповiдальнiсть за неправомiрне його використання. Часто сам факт реєстрацiї запобiгає спробам незаконного використання твору без урахування iнтересiв авторiв.

Свiдоцтво дуже важливе при поданнi твору на розгляд потенцiйному користувачу. На жаль, iснує сумний досвiд, коли твiр, наприклад, який-небудь авторський проект, спочатку вiдхиляється, а через деякий час втiлюється в життя, i не виключено, що й спотворюється через вiдсутнiсть авторського контролю [1, с. 294] .

Якщо реєструється договiр, який стосується права автора на твiр, перевiряється вiдповiднiсть договiрних документiв установленим нормам i, передусiм, наявнiсть умов, якi дозволяють вважати його авторським i правомiрним [2]. Тобто, пiсля отримання рiшення сторони договору, а також будь-якi iншi зацiкавленi особи, можуть бути впевненi в тому, що вiдносини стосовно авторського права по вiдношенню до якогось конкретного об’єкта є врегульованими вiдповiдно до чинного законодавства України. Таке рiшення можна пред’являти третiм особам, не показуючи при цьому самого договору або деяких його роздiлiв. Тим самим може бути збережена конфiденцiйна iнформацiя щодо сторiн договору.

Не зайвим буде зауважити, що у випадку втрати твору чи договiрної документацiї Державним департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України завжди зможе надати їх завiренi копiї правовласнику, сторонi договору.

Аналiз даних реєстрацiї за об’єктами авторського права свiдчить про те, що здебiльшого реєструвалися авторськi права на лiтературнi письмовi твори наукового, технiчного, практичного, белетристичного та iншого характеру. Це рiзнi книги, статтi, рукописи, словники, проекти, програми, науково-технiчна та конструкторсько-технологiчна документацiя, технiчнi умови, довiдники, видавничi проекти журналiв i газет, рекламно-iнформацiйнi проекти i матерiали, проекти конкурсiв, описи iгор, проекти телевiзiйних i радiопрограм, сценарiї, белетристичнi твори, збiрки вiршiв, лiтература навчального характеру, твори релiгiйного характеру тощо.

У випадку, якщо авторське право оформляється на особу, що не є автором (на твір, створений у результаті службового завдання), то необхідно надати документ, що підтверджує належність майнових прав цій особі [3].

Автор твору має право як самостійно використовувати власний твір, так і передавати (відчужувати або надавати в тимчасове користування) свої майнові права іншій особі. Така передача прав здійснюється на підставі договорів про передачу прав автора на твір або договорів про передачу права на використання твору. За договором про передачу (відчуження) прав на твір автор передає зацікавленій особі за певну винагороду всі виключні майнові права на твір на весь строк дії авторського права [5]. При цьому автор втрачає які-небудь майнові права на твір, але залишає за собою всі немайнові права, які є невідчужуваними.

Договір про передачу прав на використання твору передбачає передачу всіх або частини майнових прав автора зацікавленій особі на обмежений строк і на певних умовах. Договори складаються за узгодженням сторін, але повинні містити в собі ряд обов’язкових положень, установлених нормативними актами.

Договори, що стосуються прав автора на твір, набувають чинності з моменту їхнього підписання сторонами й не вимагають обов’язкового нотаріального засвідчення або державної реєстрації. Однак Закон України «Про авторське право й суміжні права» передбачає можливість реєстрації подібних договорів за бажанням сторін [7, с. 26].

В статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено: “Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі” [3].

Для того, щоб той чи інший об’єкт вважався твором і охоронявся нормами авторського права, необхідно, щоб він мав зміст, який в свою чергу бути виражений у об’єктивній формі, причому не обов’язково у матеріальній. Щоб вважатися оригінальним, твір не обов’язково повинен бути не схожим на інші твори, оскільки,ідея не є суб’єктом авторського права.

Державна система охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні  є однією із кращих у Східній Європі (рис.2), проте численні правові колізії негативно впливають на його виконання, ще не вироблено єдиний підхід до трактування законодавчих актів, а також є певні труднощі з оцінкою збитків, заподіяних право власникові.

Рис. 2.  Державна система охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні

Державна система охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні

Таким чином, наукові ідеї, теорії, наукові методи, відкриття не захищаються авторськими правом. Іншими словами, захищаються тексти наукових статей, монографій, дисертацій тощо. Питання захисту авторських прав набуває значної актуальності тому що науковці, вчителі, музиканти, художники – усі прагнуть продавати свої об’єкти інтелектуальної власності та отримувати за це винагороду.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: [Підручник]. /В.Д. Базидевич. – К: Знання, 2006. – 294 с.
  2. Морозов О.В. Система управління інтелектуальним капіталом як механізмом захисту прав інтелектуальної власності /О.В.Морозов. // Інтелектуальна власність. . – 2008. – № 2 – С. 29 – 30.
  3. Закон України «Про авторське право і суміжні права»: за станом на 22 травня 2003 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парламент. Вид-во, 2003. – 204 с. – (Бібліотека офіційних видань).
  4. Про інтелектуальну власність : Збірник законів. – Х.: ПП «ІГВІНІ», 2006. – 84 с.
  5. Слободян С. Поняття та ознаки твору як об’єкта авторського права /С.А. Слободян // Інтелектуальна власність. – 2008. – № 2 – С. 9 – 10.
  6. Солощук М. Система охорони інтелектуальної власності /М.Л. Соло щук // Інтелектуальна власність. – 2008. – № 2 – С. 71-73.
  7. Цибульок П.М. Популярно про інтелектуальну власність: абетка /П.М. Цибульок. – К: ТОВ «Альфа ПК», 2004. – 26 с.
  8. Шишка Р.Б. Охорона прав інтелектуальної власності. Авторсько-правовий аспект /Р.Б. Шишка. – Х: «ПКТ», 2002. – 65 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *