Матеріли до Днів пам’яті

Наближуються дні пам’яті загиблих у Великій Вітчизняній війні. Вони гіркою сторінкою запеклися на серці людей. У когось загинув батько чи брат, чоловік. У одних сім’ях були полонені та ті, котрі зникли безвісти. Хтось пам’ятає розповіді дідуся про події того часу. Це наша з вами історія. І так чи інакше ми всі причетні до неї. Та ще більш болючою сторінкою у наших душах відбиваються події сучасності. Війна, що лиховісним птахом нависла над Україною, стосується кожного із нас. Так само, як і колись, гинуть чоловіки, так само є полонені та ті, котрі зникли. Проте нинішня війна є страшнішою. Ми є свідками тих жахливих подій, що охопили країну.

У контексті подій минувшини та сучасності пропонуємо добірку матеріалів, що їх може використати учитель у ході підготовки до уроків додаткового читання, уроків і годин пам’яті, що присвячені полеглим у боях за свободу, незалежність, волю нашої країни.

...

Еміль Дубров

***

Татусю любий, я так тебе чекала!

Ми з мамою молились щодня...

Я знала таточку, я знала! Знала!! Знала!!!

Бо я ж, твоє, «маленьке Зайченя»!

Бо, як ти міг покинути мене,

Ти розумів, що нам без тебе важко!

Що, «Зайченя» без тебе не засне...

Що не злетить, без тебе твоя, «Пташка!»

Ти стільки гарних слів мені казав!..

Коли прощалися, підняв мене на руки

Сам посміхався... а в очах сльоза...

Я теж боялась нашої розлука ...

Ти повернувся таточку! Ти мій!

Не йди від мене більше, я благаю

І, навіть думать про війну не смій,

А щоб не втік... я чоботи сховаю!

________________________________________

Еміль Дубров

***

Самотня постать на пустім пероні,

Така маленька і така сумна...

В такому ось блакитному вагоні,

Забрала батька в дівчинки війна.

На спить матуся темними ночами,

І бабця посивіла передчас,

В малої погляд сповнився печалі,

В очах дитячих вогник якось згас.

Щодня зібравши в оберемок квіти,

Мерщій бабусю тягне за рукав:

«Ідемо бабцю! Треба тата стріти,

А то буває, ще десь заблука!..

Ох, як же боляче, немов ногою в пах,

Немов в лице – розпеченим залізом!..

І серце рветься, ніби з клітки птах,

А совість не сприймає компромісів!

Бо скільки їх таких по Україні!

В руках троянди, а в очах печаль...

Мов музика Ніколо Паґаніні –

Прозора й чиста, як гірський кришталь!

________________________________________

Еміль Дубров

***

Йщов дощ. Холодний мов печаль.

Сліпий, мов безпросвітна туга,

А я тримав в руці медаль

Загиблого сьогодні Друга...

Як дивно, десь за сотню миль,

Життя розмірено-спокійне

Там все гаразд, там – «,повний штиль»,

Тут – дощ співав «заупокійну» ...

Там все так само, як було –

Кіно, робота, друзі, радість,

Родинне свято за столом,

А тут, село... спалили «Гради»...

Там, у новинах – про АТО,

Про ДРГ, сепаратистів,

Інфляції нОвий виток,

Призначення нових міністрів...

А тут реально йде війна,

Якої, наче б то й немає...

Та щось загиблих імена

Уже ніхто не називає...

________________________________________

Еміль Дубров

***

Ледь-ледь займється зоря

У сивім мареві туману,

«На сполох» дзвін монастиря,

Народ скликає до Майдану.

Це знову клятий «бусурман»

Вчинив набіг на Дальній Хутір,

Збира ватагу отаман,

Як кожен раз в подібній скруті...

...Змінились сотні поколінь,

На нашій змученій землиці

І знов «на сполох» вдарив дзвін

Вже не на Хуторі! В Столиці!

Михайлівський Золотоверхий

Скликав до спротиву народ,

«На сполох» дзвін ударив ветхий

І покотилась над Дніпром

Луна по всенькій Україні!

Не «бусурмани»... вже свої!

Манкурти, виповзні зміїні –

Майдан топили у крові!!!

(Незчулися, як «яничари»

Обсіли владу в округах,

Чи то нам застили злі чари,

Чи то полуда на очах!..)

Був знатний бій! Палало небо!

Здіймався вгору чорний дим,

Мов сотні літ тому над степом,

В обіймах з полум’ям рудим!

І шикувалися в чотИ,

Ще молоді і ті хто в віці,

Бо вже стояли супротИ,

На кров’ю скропленій бруківці

Послушні нукери «царя»!..

І не було назад дороги –

По цей бік – діти Кобзаря,

По той – збіговисько убогих

Без свого племені і роду,

Де, хто за гроші, хто за чин

Постали супроти народу,

Або ж з других яких причин...

Як Січ, згуртований Майдан,

Був непохитніший від криці!

Загинув Сержик Нігоян...

Жизневський і Юрко Вербицький...

Так... Нас чимало полягло...

(Всі чули, про Небесну Сотню),

Та все ж, здолали люте зло

Тоді здавалось – незворотньо...

Але, всьогО за кілька літ,

Ще не відмивши лап від крові,

ЧергОвий жирний, хитрий Кіт –

Уже сердито хмурить брови!

Я знаю, вірю! Прийде час –

Ударить знову дзвін «на сполох»

Неначе з неба Божий глас,

І щезне кровожерний Молох!

____________

 

РазОм нас, браття – міліони!

Піднімемось на повний зріст

Щоб на Вкраїні били дзвони

Завжди лише «на Благовіст»!

________________________________________

Михайло Жайворон

***

Згоріли шини, змовкли меґафони.

Від сажі й крові вичищено брук.

В нових вітринах розлились неони,

Сховався в гаслах сивий акведук.

А що змінилось із часів Майдану?

Вповзає в мозок дивне дежавю.

Овечі шкури зодягли тирани,

І знову з нас усіх вірьовки в`ють.

Проходять люди повз Небесну сотню,

Немов шпіцрутен, їх сакральний стрій.

І падають зневірені в безодню,

А сильні піднімаються з руїн.

На пагорбах одна і та ж колода,

Тасуються ті ж дами й королі.

Черлене сонце над майданом сходить,

Й патрон напоготові у стволі.

________________________________________

Оксана Дрогомирецька

***

Я не хочу тобі казати.

Ти і сам усе розумієш.

Ми отут - вони там мерзнуть.

І від цього ніяковієш...

Я їм вірю, а ти? Також!

Будем разом прагнути того,

Щоби вірним було по вірі.

З нами Бог!

Перемога!

________________________________________

Оксана Дрогомирецька

***

Повертайся, Солдате, до рідного дому.

Вже на крилах лелеки весну принесли.

Залікуй свої рани, зніми з серця втому.

Дуже довгий натомлений шлях із війни.

Повертайся, Жураво, до рідної хати.

У саду білопінно вже вишня цвіте.

І чекає з доріг посивілая мати.

І чека оберегу Покуття Святе.

Повертайся, Козаче, бо пісню згубила

Та, що тихо ночами молитву склада...

І гіркими слізьми святу вервицю вмила,

І просила, щоби оминала біда...

Хай біда йде на гори, на доли безкраї –

У чужі і далекі ворожі світи...

Дай нам, Боже, весну в чистім, світлім розмаї...

Повертайся, Лелече, додому лети...

________________________________________

Оксана Дрогомирецька

***

А ніч важка, а ніч скажено довга.

Десь той світанок знову заблукав.

І вже несила ...туга непритомна.

Сова кричить, шугає понад став.

Лягла пітьма хатині тій на плечі,

Колише біль розтоптаний туман.

Як недоречно, боляче, прирече,

Що він упав, спіткнувся і упав...

У тім краю, далеко так від дому,

Пішов і загубився – гради, шквал...

Летить душа кривавим мінним полем

Кричить сова і сумом дише став...

________________________________________

Оксана Дрогомирецька

***

А Душа все блука безнадією втомлена

По стерні босоніж навмання, навпростець.

Чорним степом криваві стежки проторовано,

Де війна, де руїни ,пожежа і смерть.

І бреде, як примара у безвість задивлена,

І не тішить веселий весни первоцвіт.

І нависла на очі завіса задимлена.

І негоєна рана незносно ятрить.

Сновига ледь жива вся сльозами повитекла.

І розкраяне серце зрадливо щемить

І журбою чоло позасіяне вицвіло.

І поранений біль від судоми кричить.

І туга невимовна розчахнута відчаєм

Сивим смутком сльози на долоню спада.

І гірчить полином та дорога завінчана

Тереном, споришем непокрита біда...

________________________________________

Анатолій Поліщук

На Інституцькій

Я іду, де дерева розстріляні,

І на кулях багряна сльоза,

Крики матері вітром розвіяні,

Й скаменіла від болю роса.

Я іду, піднімаюсь по вулиці,

Де портрети і квіти, й свіча.

А на проти – солдати на милицях

І маленьке ще зовсім дівча.

Одяглася у сукню черешеньки,

Що так біло цвіте по весні.

Кладуть квіти ці ручки малесенькі,

І невинно всміхнулась мені.

Скаменів, ніби скеля, обвітрена –

Ці герої, сльоза і дівча.

Кудись ділася думка зневірена,

Запалилась у фото свіча.

Україну зламати не зможете –

Ні свої, ні чужі вороги.

Тож даремно на терени лізете,

Це дівча, мов посланець, згори.

________________________________________

Світлана Спасиба

***

Маленькі пухлі рученята

Тримають таткову медаль...

Таких медалей є багато –

Посмертно виданих, на жаль...

Війна своїх дітей не має,

Тому й чужих їй не шкода,

Вона калічить і вбиває

Без перебору й співчуття!..

Великі круглі оченята

Так пильно дивляться на нас.

І як же погляд не сховати

І не розплакатись в цей час?

Маленька таткова принцеса!

В його короткому житті –

Це найпрекрасніша із весен,

Найбільше Щастя на землі!

Дівчатко, схоже на Вкраїну,

У вишиванці чепурній...

Як розказати цій дитині,

Що татка вбито на війні?

Їй пояснили: він на небі,

Йому там добре, що весь час

Молитися за нього треба

І що він бачить з неба нас.

Маленькі пухлі рученята

Тримають таткову медаль.

Їй треба зовсім небагато,

Та нездійсненного, на жаль...

Всього лиш на-всього і треба,

Щоб нижчим став небес поріг...

Щоб таточка зсадити з неба,

Стілелець підставивши до них...

Примітка. Вірш присвячено пам’яті Андрія Матвієнка, кіровоградця, який загинув у зоні АТО.

________________________________________

Леся Утриско

Татусева медаль

Зіронько моя ясна,

Донечко моя красна,

Оченятка мої сумненькі,

Такі ви іще маленькі.

Чом затужило серденько?

Моє дитя дорогеньке,

Татусь уві сні прилине,

Голівоньку рідну обніме.

Притулить до свого серденька –

Ой люлі, люлі маленька,

Дощиком скропить весняним,

Тим, що впаде над гаями,

Ой не сумуй дитятко,

Бо знов повернеться татко.

У журавлинім морі,

У тім широкім полі,

Де розійшлися дві долі –

Батькова і дитини –

Вже назавжди сиротини.

Квіточко моя весняна,

Донечко моя кохана,

Янголе, моє дитятко,

З тобою завжди буде татко.

В пам’яті на роки,

В маленькім серденьку завжди,

Хай не торкнеться біда,

Хай не вернеться війна,

Бога молити буду,

Ніколи тебе не забуду.

______________

Знаєш, татусю, мої оченятка

Сьогодні дуже сумували,

Медаль Героя не тобі,

Мені маленькій дарували.

Татусю, я не Героїня

І нею я не хочу бути,

У Бога прошу лиш одне –

Тебе мені назад вернути...

________________________________________

Василь Малиновський

***

Яке то горе – сина поховати...

Навіщо жити, якщо він пішов...

І не одна так думає, десь мати,

Чий син могилу за Дніпром знайшов.

Нам що ділити... Сонця на всіх стане

І жито вродить – буде хліб в сім’ї...

А син з могили більше вже не встане...

Для когось заспівають солов’ї.

«Царі»... Та схаменіться, ради Бога –

Вже кров і сльози ллють через вінець,

А до «престолів» – по кістках дорога...

Колись – до вас прийде страшний кінець.

__________________

Не плачте рідні, близькі і знайомі –

Мене тепер нічого не болить,

Душа моя на Небі – в Божім Домі

Життя у плоті – то коротка мить.

________________________________________

Руся Лазоренко

***

Хіба я винна в цій війні?

Чому вона прийшла до мене??

Шукаю відповідь у всьому,

Щоб відчувати достеменно,

Що я не винна в крові ближніх,

Своїх сестер, своїх братів,

В хустинах чорних на волоссях

Знекровлених бідою вдів,

Що я не винна перед мамой,

Яка стоїть перед могилой,

Яка очей не закривала,

Загиблого на фронті сина.

О, Господи, шалений біль!!

Чому я сумніви ще маю?

Чому болить моя душа,

Чому так болісно сприймаю

Я кожну звістку про загибель?

Нема чужих синів, нема!!!

Вони всі наші, МИ РОДИНА,

У кожний дім прийшла війна!

То чому сумніваюсь я

В своїй невинності у крові,

Яка рікою розлива

По українській страшній долі?

Можливо через те що поруч

Життя «по-новому» іде,

Що Україной править покруч,

Який безжалісно краде

Синів у мам, коханих в жінок,

І кров’ю рясно полива

Вже обезкровлену країну,

Збирає страшнії жнива,

Що ненажерлива скотина

Не відчуває більше страху

Переді мою, перед НАМИ,

Що відведем його на плаху!!

То, що, я вина чи невинна?

Хоч як болить моя душа,

Та визнаю у тій біді

Свою вину я відчува.

____________

Чи відчуваєте так само

І ви свою вину, як я??

Чому там гинуть наче дарма?

Чи може то чужі життя?

________________________________________

Мирослав Вересюк

Без нас не звільнять Україну

Нас убивають поодинці,

Смерть виглядає випадкова.

Лише за те, що українці,

Що свої звичаї і мова.

Загинув Білозір у Львові,

І не здригнулась Україна.

Співав пісні на рідній мові,

У тім була його провина.

Звідки взялися оці пси,

Ці кровожерливі шакали?

Здавалося, пройшли часи, Коли за слово убивали.

Згадай-но, як у них рука,

Піднялась на страшне безумство,

Повішали Івасюка

І видали за самогубство.

Згас Симоненко, як свіча,

Бо на заваді було слово.

Вмер від побоїв палача,

Побили ніби випадково.

Загинув Стус у таборах,

За Україну, її долю.

Кати тремтіли, мали страх,

Та не зламали його волю!

Здавалося – пройшли часи,

Та це не можна забувати.

Бо знову бродять підлі пси,

І нас продовжують вбивати.

Лише по тому, смерть кому,

Була потрібна Чорновола,

Не важко зрозуміть чому,

Вона не була випадкова.

І хто віддав команду: Фас,

Гонгадзе вбити всім відомо.

Але за дурнів мають нас

І брешуть нагло і свідомо.

В Одесі вбили юнака,

Кого ця звістка зачепила?

Максима Чайку смерть така,

Теж випадкова підкосила?

Убили просто лиш за те,

Що вболівав за Україну,

Любові почуття святе,

Йому поставили в провину!

Отож, яку державу нам,

Вдалося ніби збудувати,

Що дозволяє хижим псам,

Нас вибірково убивати?

І на чиїй сторожі пси,

І хто намітив нову жертву?

Тому ще не прийшли часи,

Коли природньо можна вмерти.

Тож не мовчи, бо загризуть,

А виламай кола із тину!

Без тебе псів не розженуть!

Без нас не звільнять Україну!

________________________________________

Мирослав Вересюк

***

Кричить душа! Волає! Плаче!

Від болю, розпачу, біди!

Від сліз обпечена неначе,

Мене за сльози не суди!

Їх не ховаю! Не стидаюсь!

Та де їх стільки вже взялось?

Я з побратимами прощаюсь!

Їм тут померти довелось!

Їх кров і досі на бруківці

І душі їхні серед нас!

Сліз не ховайте українці

У цей страшний, трагічний час.

Твої ровесники країно!

Пліч-опліч також їх батьки!

Вшануй героїв Україно!

Свої їх вбили покидьки…

Закриті очі, а на лиця,

Неначе усмішка зійшла!

Як будуть жити їхні вбивці?

Їх кожна мати прокляла…

Життя віддали за свободу

І їх ніхто не заставляв!

Якщо такі сини в народу,

То він таки народом став!

Героям слава! Слава! Слава!

І пам’ять вічна у серцях!

А монументом їм ДЕРЖАВА!

І жовто-синій в небі стяг!

________________________________________

Ірина Небеленчук

***

Їм, хлопчикам, яким

не виповнилося ще й 20, та всім,

хто пішов у небо,

здобуваючи свободу для нас,

присвячується

А ти був там, моє хлоп’я,

На барикадах, на майдані…

Кривава сходила зоря

У ту останню мить, останню…

Ти бачив: падали довкола

Такі ж хлопчиська, як і ти…

В твоїй душі їх смерть лишила

Жахливий присмак гіркоти.

Ти плакати не міг й кричати,

Мій любий хлопчику… хлоп’я.

І хоч тобі вже й дев’ятнадцять,

Але ти все ж іще дитя…

А смерть косила, смерть косила

«Майданців» наших без жалю…

Могила… ще одна могила…

В задумі поряд я стою…

Тобі лиш тільки дев’ятнадцять –

Життя урвалось, мов струна…

Завмерли враз безсилі пальці

В останнім змаху скрипаля…

________________________________________

Ірина Небеленчук

***

Зозýлевий плач розносився гаєм.

Лиховісне й сумно-тужливе «Ку-у-у». «Ку-у-у».

Час по краплинці повільно спливає.

І скільки ж років припаде на віку?

Знов гуділа земля від бою нічного.

Її закривали, неначе матір.

Долітало «Ку-у-у». «Ку-у-у», мов звістка лихого.

Падали знову на землю солдати.

Ще одна ніч. І гриміли гармати.

Зозуля сполохано крикнула: «Ку-у-у»…

Жити б тобі іще довго, солдате.

Не одну зустрічати б весну п’янку.

І падають хлопці на землю рідну,

Зросивши її краплинками крові.

То, Україно, сини твої гідні

На вівтар принесли святість любові.

Сергію? Чи Вікторе? Чи Руслане?

Як, рідненький, звертатись до тебе?

Щоб мирний на землю зійшов світанок,

Птáхами хлопці злітають у небо.

Битва скінчилася. Стихло. Світає…

Десь тишу розрізало: «Синку!........... Син………… Кý-у-у!.........»

Криком зозулі у небо злітає

Лиш сумно-тужливе й обірване: «Ку…»

Кує зозуля:

«Ку» -
- рява

«Ку» -
- лемет

«Ку» -
- ля

«Ку» -
- рган…

 

У процесі підготовки до Днів пам’яті доцільно скористатися таким матеріалом: http://oin.in.ua/urok-za-noveloyu-vasylya-moshurenka-o-piv-na-pershu/

Музичним супроводом може стати відеоролик Сергія Буртового «На неоголошеній війні»:

У пам'ть про полеглих варто переглянути такий відеоролик:

Еще нет отзывов

Оставить комментарий


Ваш email адрес не будет показан на сайте.

Ваш URL будет показан.
(Заменить прерывания строк на <br />)
(Имя, email и сайт)
(Разрешить пользователям посылать вам сообщения (ваш email не отображается).)