«Роль Державного стандарту у формуванні національно свідомої мовної особистості»

Розвиток національної самосвідомості передбачає появу таких національних почуттів: почуття любові до своєї Батьківщини, свого народу, національної культури і рідної мови; почуття причетності до долі свого народу, своєї країни; почуття національної гордості чи національного невдоволення; готовності й волі до здійснення національної мети.

Як зазначено в Енциклопедії, «національна свідомість — сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування». Отже, національна свідомість виявляється у сприйнятті оточуючого світу та ставленні до нього; усвідомлення національно-етнічної належності;  ставленні до історії та культури своєї національно-етнічної спільноти;  ставленні до представників інших націй і національностей; патріотичних почуття та патріотичної самосвідомість;  усвідомленні національно-державної спільності.

Національна свідомість є складною модернізованою системою духовних феноменів, які формуються у процесі історичного розвитку нації і відповідно відображають основні засади її буття. Це поняття охоплює широкий спектр процесів, ідей, устремлінь, які в цілому утворюють духовний універсум нації. Його сутність – в єдності індивідуального і спільного.

...

У національній свідомості чітко вирізняються три основні рівні функціонування: буденний (на якому фіксуються численні стереотипи, настанови, здебільшого пов'язані з ідеалізованими та міфологізованими тлумаченнями історичного розвитку нації, а також з комплексом меншовартості); теоретичний (формуються науково обґрунтовані ідеї та концепції, що характеризують інтелектуальний потенціал нації); державно-політичний (забезпечує функціонування свідомості). Національна ідея формується на теоретичному рівні, а на державно-політичному відбувається процес кристалізації національних інтересів.

До найважливіших функцій національної свідомості належать: рефлексивна, пізнавальна, консолідуюча та комунікативна. Вони забезпечують самопізнання та самоосмислення особи і нації через систему духовного розвитку. Саме завдяки реалізації цих функцій визначаються тенденції етнонаціонального розвитку та спільні цілі. Отже, національна свідомість здатна інтегрувати національні, релігійні та етнічні інтереси.

Визнаючи важливу роль національної свідомості у процесі державотворення, зауважимо, що національне відродження – це не просто усвідомлення народом своєї етнічної єдності, національної неповторності. Воно пов'язане з усім цілеспрямованим процесом життєдіяльності людей тієї чи тієї нації, формуванням особи як суб'єкта національної свідомості.

Складовою національної свідомості є національна ідея – ідея нації як поліетнічної спільноти, що проживає на спільній території і має спільне громадянство. Така спільнота має власну мету, об'єднана спільною історичною долею, мовою, культурними традиціями.

Говорячи про національну ідею, ми маємо на увазі певний акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел і цінностей. Національна ідея визначає теоретичні засади національної свідомості.

Існує низка основних чинників впливу на формування національної свідомості.

У сучасних умовах, коли український народ вступив у нову еру свого

історичного розвитку, національне виховання найбільш відповідає потребам відродження і становлення України як європейської держави історією, культурою, духовними надбаннями. Це служить формуванню духовного світу особистості, національного характеру і  темпераменту, народної моралі й етики, естетики, національної свідомості.

Одним із головних завдань сучасної школи є формування в учнівській молоді національної свідомості. На це націлюють державні документи в галузі освіти. В Законі України “Про освіту”, у Державній програмі “Освіта (Україна XXI століття)”, основними завданнями сучасної школи є забезпечення умов для виховання школяра як громадянина України, вільної, демократичної, життєво і соціально компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати відповідальні рішення у різних життєвих ситуаціях.

Загальна середня школа має забезпечити умови для інтелектуального, соціального, морального і фізичного розвитку і саморозвитку учнів, виховання громадянина-патріота, особи, що визнає освіченість, вихованість, культуру – найвищою цінністю, незамінними чинниками переходу України до сталого людського розвитку. Національна свідомість, інтелект, духовне і фізичне здоров’я людини набувають всезростаючого значення.

Серед шкільних навчальних предметів особливе місце у вирішенні завдань формування національної свідомості школярів належить українській мові та літературі, а також історії, зокрема історії України. Шкільний курс зазначених предметів має донести до учня усвідомлення істини, що український народ і його мова сформувалися історично, що він створив самобутню матеріальну і духовну культуру, суспільно-політичну думку, виробляв і виробив свою державність, що його складний і героїчний шлях гідний великого європейського народу. У процесі вивчення курсу української мови та літератури, історії України осмислюється роль та значення українського народу в світовому історичному процесі, а духовна спадщина (уроки культури) своїм змістом сприяє зміцненню національної свідомості.

Вивченням проблем національної школи та національної свідомості української молоді займалися політики, філософи, громадські діячі, педагоги-теоретики і педагоги-практики. Нагромаджено чимало літератури, яка стосується різних аспектів цього процесу.

На уроках української мови і літератури розвиваються і поглиблюються поняття про культуру як сукупність досягнень суспільства в духовному житті, вміння використовувати історично набуті знання і практичний досвід для розвитку продуктивних сил.

Зазначені дисципліни сприяють вихованню в учнів національної свідомості, патріотичних почуттів, етичних та естетичних смаків, моральних принципів. Важливо використовувати можливості для розкриття основних тенденцій

розвитку культури в цей період, показувати спадковість, що існує між різними періодами культури українського народу, наголошуючи на соціальній суті культури, її місці в житті суспільства, систематизувати знання учнів, працювати над термінологією, характеристикою окремих течій в мистецтві, культурних діячів, творів мистецтва. Слід звертати увагу учнів на еволюцію різних напрямків і течій в літературі, а також у мистецтві, поєднуючи це із зміною історичних умов життя суспільства.

Слід звертати увагу учнів на те, що мова, література, історія культури органічно пов’язана з історією народу як з безперервною зміною численних поколінь, кожне з яких робить свій внесок у культурну спадщину.

Універсальна здатність мови, літератури, культури акумулювати все, що створене людиною, – позитивне і негативне, прекрасне і потворне, трагічне і

комічне – лише певний час виступає відображенням історії народу, кожний етап якої по-своєму відбитий в культурних пам’ятках. І якщо історія культури віддзеркалює історію народу, то історія народу є відображенням ще й історії культури.

Учні повинні розуміти, що культура українського народу формувалася під дією зовнішніх і внутрішніх факторів, одним із найголовніших серед яких є національна свідомість.

Найважливіше сьогодні на уроці – це зробити учнів нашими однодумцями, проводити урок в такій формі, щоб учні розкрили свої можливості, щоб їм хотілося працювати самим, робити власні висновки, аналізувати, співставляти, порівнювати. Для полегшення індивідуальної пошукової діяльності в процесі підготовки до уроку вивчення української мови і літератури важливо організувати навчання таким чином, щоб за допомогою словників, пам’яток, таблиць, планів учні самостійно набували знань, умінь і навичок. Учні мають самостійно готувати розповіді, презентації, доповіді та ін. Така система навчання називається проектною. Але остаточне рішення у виборі системи навчання належить учителю. Наявність відведеного часу, можливості і здібності дітей, власний досвід, бачення мети – все це впливає на вибір типу уроку, форми його проведення, на вибір технології навчання.

Пропонуємо для підвищення рівня національної свідомості на уроках української мови використовувати місцевий матеріал з топонімії, зокрема з гідронімії, ойконімії, мікротопонімії.

 

Еще нет отзывов

Оставить комментарий


Ваш email адрес не будет показан на сайте.

Ваш URL будет показан.
(Заменить прерывания строк на <br />)
(Имя, email и сайт)
(Разрешить пользователям посылать вам сообщения (ваш email не отображается).)