Ключові аспекти нової Концепції розвитку педагогічної освіти

Нещодавно ми стали свідками події, або, точніше, здіймання ще на одну сходинку процесу проведення комплексної реформи системи педагогічної освіти – вийшов наказ Міністерства освіти і науки України №776 від 16.07.2018 року «Про затвердження Концепції розвитку педагогічної освіти».

Метою  даної Концепції розвитку педагогічної освіти (далі Концепції) є вдосконалення системи педагогічної освіти для створення бази підготовки педагогічних працівників нової генерації, створення умов для залучення до педагогічної діяльності фахівців інших професій та забезпечення умов для становлення і розвитку сучасних альтернативних моделей безперервного професійного та особистісного розвитку педагогів, які, у тому числі, стануть ключовою  умовою впровадження Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року [1].  Тобто Нова Концепція розвитку педагогічної освіти є логічним продовженням та відображає ключові тенденції основної реформи Міністерства освіти України та уряду нашої Держави – впровадження «Нової української школи».

На початку автори Концепції вдаються до аналізу, загального опису та оцінки сучасного стану педагогічної освіти в Україні в глобальному освітньому контексті. Далі Концепція включає три напрями розвитку педагогічної освіти:

перший напрям –визначення моделі педагогічної професії, яка би відповідала очікуванням суспільства, перспективам розвитку національної економіки та глобальним технологічним змінам;

другий напрям – модернізація вищої, фахової передвищої освіти за педагогічними спеціальностями;

третій напрям – сприяння безперервному професійному розвитку та підвищенню кваліфікації педагогів.

У першій частині Концепції  йдеться про чітке розмежування двох видів кваліфікації: академічної і професійної.

Наголошується, що високий рівень академічних досягнень, продемонстрований здобувачем педагогічного фаху під час навчання у закладі освіти, не гарантує його успішності в професійній діяльності. Освітня кваліфікація педагогічного працівника не є тотожною його професійній кваліфікації. Оцінка діяльності як самого педагога, так і інституцій, що забезпечують його підготовку, повинна формуватися з об’єктивних та експертних показників, отриманих з різних джерел, зокрема, від основних заінтересованих сторін, представників громади та влади [1].

Саме тому в змісті формальної загальної середньої, професійної (професійно- технічної), фахової передвищої та вищої освіти все більша увага приділяється формуванню й розвитку загальних (універсальних, ключових тощо) компетентностей і наголошується на необхідності вміти безперервно вчитися впродовж життя. Тому у парадигмі навчання впродовж життя формальна освіта розглядається як відправна.

На континуумі навчання педагогічного працівника впродовж життя виділяють три основні етапи: відправну формальну освіту; початок професійної діяльності педагогічну інтернатуру, яка повинна супроводжуватися комплексом спеціальних заходів сприяння входженню працівника в професію; безперервний професійний розвиток.

Підкреслюється необхідність переосмислення змісту освіти на користь зростання частки міжпредметної і міжгалузевої інтеграції знань, яка є можливою лише на основі переходу від знання фактів до розвитку компетентностей. Також, підкреслюється, що завдяки швидкому розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, зростанню об’єма корисної інформації, швидким темпом набувають популярності різноманітні способи здобуття знань та відбувається зростання ролі  неформальної та інформальної освіти, незалежно від місця проживання здобувачів, віку чи соціально-економічного статусу.

Міжгалузевий характер педагогічної освіти обумовлює різні траєкторії набуття педагогічної професії. Отже, все більш актуальним стає визнання  державними інституціями та ринком праці компетентностей, здобутих від провайдерів неформальних освітніх послуг, включаючи платформи масових он-лайн курсів, неурядові громадські організації тощо [1].

Варто зазначити, що підготовка педагогічного працівника має відповідати суспільним запитам, сформульованим у професійних стандартах та стандартах освіти, враховувати світові тенденції та рекомендації впливових міжнародних організацій щодо підготовки педагогів.

Перший розділ Концепції  говорить про розроблення сучасної моделі педагогічної професії в контексті потреб суспільства, перспектив розвитку національної економіки та глобальних технологічних змін. У ньому йдеться і про особливий статус педагогічної професії, і про формування галузевої системи кваліфікацій педагогічних працівників, також про  додаткові вимоги щодо забезпечення якості підготовки та професійного розвитку педагогічних працівників, а також про зв’язок у педагогічній праці  знань і технологій й про  формування якісного контингенту здобувачів педагогічної освіти.

Другий розділ Концепції  –  Трансформація вищої та фахової передвищої освіти за педагогічними спеціальностями, який включає формулювання  головного завдання трансформації педагогічної освіти, визначає ключові завдання різних рівнів педагогічної освіти, розкриває питання  про розширення практичної підготовки, присвоєння професійної кваліфікації педагогічного працівника, окреслює питання  про професійні права педагогічних працівників та педагогічну інтернатуру. Також, формулюються  вимоги до освітніх програм підготовки педагогічних працівників, необхідні для впровадження Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» та піднімається питання оновлення матеріально-технічної бази закладів вищої та фахової передвищої педагогічної освіти  та інші.

Третій розділ Концепції присвячений визначенню перспективних шляхів безперервного професійного розвитку та підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Нова Концепція констатує той факт, що конкурентоспроможність педагогічного працівника визначається його професіоналізмом, залежить від рівня кваліфікації, досвіду педагогічної діяльності, майстерності, наявності професійно значущих якостей, зокрема мобільності, особистої відповідальності за власний неперервний професійний розвиток, налаштованості на сприйняття нового, здатності до особистого творчого розвитку, інноваційних пошуків і відкриттів [1]. Незаперечним є той факт, що успішна професійна діяльність педагогічного працівника вимагає безперервного навчання в умовах динамічних змін та здатності адаптуватися до них. Ця діяльність  має бути постійною та систематичною, нерозривно пов’язана з професійним зростанням і підвищенням рівня педагогічної майстерності, а також характеризується поетапним досягненням мети.

Тому у третьому розділі йдеться головним чином про безперервний професійний розвиток та підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Наголошується, що безперервний професійний розвиток може здійснюватися шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти, а його результати накопичуватися в електронному портфоліо педагогічного працівника, що розміщується на веб-сайті закладу освіти (роботодавця педагогічного працівника), або його засновника. Здобуті у формальній освіті кваліфікації зараховуються як підвищення кваліфікації і не потребують окремого визнання чи підтвердження. Накопичення визнаних результатів навчання у формальній, неформальній та/або інформальній освіті може бути підставою для присвоєння професійних (зокрема, часткових) та здобуття повних освітніх кваліфікацій. Урегулювання потребує питання врахування стажу науково-педагогічної роботи до стажу педагогічної роботи, у тому числі, при проведенні конкурсного відбору на посади керівників закладів освіти [1].

У третьому розділі хотілося б окремо зупинитися на особливості визнання традиційного та інших видів підвищення кваліфікації. Зокрема визначається, що традиційним видом підвищення кваліфікації є навчання у закладах освіти, які мають ліцензію на підвищення кваліфікації (наприклад, обласні інститути післядипломної педагогічної освіти) або провадять освітню діяльність за акредитованими освітніми програмами, що передбачає набуття особою нових та/або вдосконалення раніше набутих компетентностей у межах професійної діяльності або галузі знань і може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій, а його результати не потребують окремого визнання та підтвердження [1]. Значної уваги потребує систематичне підвищення кваліфікації, спрямоване на формування та розвиток інформаційно-комунікаційних навичок, медійної грамотності, іншомовної компетентності та інших загальних компетентностей.

Іншими видами підвищення кваліфікації педагогічних працівників є стажування, участь у сертифікаційних програмах, тренінгах, семінарах, семінарах-практикумах, семінарах-нарадах, семінарах-тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо (у тому числі, за кордоном). Обов’язковою умовою для визнання результатів інших видів підвищення кваліфікації є опис набутих нових та/або вдосконалених відповідно до фаху раніше набутих компетентностей і досягнутих результатів навчання, співмірних з витраченим на це часом. Міністерством освіти і науки України затверджується перелік організаторів таких заходів, сертифікати яких прирівнюються до документів ліцензованих закладів освіти. Загальна кількість академічних годин для підвищення кваліфікації педагогічного працівника впродовж п’яти років не може бути меншою 150 годин, з яких певна кількість має бути спрямована на вдосконалення знань, вмінь і практичних навичок у частині роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, запобігання та протидії домашньому насильству, булінгу [1].

Стажування у кращих педагогічних працівників теж вважатиметься як один із видів підвищення кваліфікації, спрямований на поширення ефективної практики запозичення педагогічними працівниками практичного досвіду. Виконання професійних завдань та обов’язків від кращих педагогічних працівників (наставників) має розглядатись як пріоритетний вид підвищення кваліфікації і передбачати атестацію стажерів у формі розроблення методичних напрацювань (уроків, сценаріїв), у тому числі, цифрових освітніх ресурсів (відео та аудіо матеріалів, електронних підручників, сайтів, блогів, тестових середовищ тощо) [1]. Реєстр таких педагогічних працівників, які можуть виступати в ролі наставників, має вестись Державною службою якості освіти України на підставі конкретного переліку значущих професійних досягнень, включаючи наявність чинного документа про проходження сертифікації. Для наставників має бути передбачене гідне матеріальне заохочення роботи зі стажерами за рахунок бюджетного (або інших) джерел фінансування, систематичне навчання та обмін досвідом, а також залучення до педагогічної експертизи освітніх програм, проектів підручників, цифрових освітніх ресурсів тощо. Практика наставництва може бути також використана в процесі підготовки педагогічних працівників до сертифікації, а також у разі відновлення педагогічної діяльності після тривалої перерви (наприклад, відпустки по догляду за дитиною) [1].

Міністерство освіти України вважає за необхідне створення національного порталу розвитку педагогічної майстерності з метою забезпечення вільного доступу до професійних періодичних видань та інших публікацій у сфері освіти, а також дистанційних (у тому числі масових відкритих онлайн) курсів підвищення кваліфікації, відбір і розміщення яких на порталі здійснюватиметься на конкурсній основі. Розробники курсів можуть розраховувати на винагороду (за результатами конкурсного відбору) та роялті (залежно від кількості осіб, які обрали цей курс). Результати навчання на таких дистанційних курсах не потребують окремого визнання і підтвердження. Підтримки і схвалення мають заслуговувати ініціативи щодо створення регіональних, спеціалізованих та незалежних платформ аналогічного призначення, що діятимуть на основі отриманої ліцензії та/або акредитації, яка забезпечить визнання виданого ними свідоцтва про підвищення кваліфікації. Таким чином, педагогічним працівникам незалежно від регіону їх проживання забезпечується свобода вибору дистанційних курсів. Для того, щоб це стало реальністю, необхідно виконати  ще одне важливе завдання – залучати  педагогічних та науково-педагогічних працівників до наповнення контенту освітніх порталу та платформ, стимулювати та заохочувати їх до участі в підготовці відповідних матеріалів [1].

Також у третьому розділі докорінно розглянуті питання підвищення кваліфікації шляхом інформальної освіти (що рекомендується для сертифікованих педагогічних працівників, у тому числі, наставників та педагогічних працівників, які мають науковий ступінь та/або вчене звання), розкривається питання програм самоосвіти з описом запланованих до набуття нових та/або вдосконалення раніше набутих компетентностей. Питання фінансування підвищення кваліфікації у форматі інформальної освіти розглядається  на підставі рішення про визнання результатів навчання та враховує витрати на діяльність комісії з проведення атестації.

У третьому розділі Концепції приділено увагу питанню навчання роботі з дітьми з особливими освітніми потребами, удосконалення знань, вмінь і практичних навичок (можуть бути як самостійним предметом традиційних та інших видів підвищення кваліфікації, так і одним із складників навчання, що передбачає підготовку педагога (асистента педагога) до роботи як у спеціальних навчальних закладах, так і в умовах інклюзії).

Набуття педагогічними працівниками компетентностей та особистих здатностей, у тому числі, в технологіях електронного навчання, медіа грамотності, інформаційної та кібербезпеки, а також основ андрогогіки є необхідною умовою їх безперервного професійного розвитку. Удосконалення знань, умінь і практичних навичок у частині інформаційно-комунікаційної та цифрової компетентності має здійснюватися відповідно до стандарту цифрової компетентності педагогічного працівника [1].

Також, у третьому розділі можна більш детально ознайомитися  з питанням присвоєння професійної кваліфікації педагогічного працівника особам після одного року роботи на посадах педагогічних працівників, що забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти; з питанням підготовки менеджерів для закладів освіти (в умовах впровадження принципів автономії закладу освіти та державно-громадського управління).

Нарешті настав той час, коли ми впритул підійшли до питання формування керівного складу закладів освіти, органів управління освітою та необхідного кадрового резерву, що вимагає відповідних форм навчання педагогічних працівників, які набули хоча б трирічний досвід педагогічної професії та виявили здібності до управлінської діяльності.

Наприклад, такі питання, як запровадження ваучера професійного розвитку педагогічного працівника,  оприлюднення результатів підвищення кваліфікації в межах політики прозорості та інформаційної відкритості закладів освіти, що висвітлюється у Концепції – можна охарактеризувати як новий, нестандартний підхід у загальній новій концепції реформи освіти.

Тому, що ваучер покликаний бути гарантією реалізації академічної свободи педагогічного працівника щодо вибору виду, форми та суб’єкта надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації в межах законодавства, а надання додаткового ваучера – видом відзнаки за ефективне використання коштів для забезпечення безперервного професійного розвитку педагогічного працівника. влади.

Для подальшої реалізації дана Концепція потребує розроблення Плану впровадження («Дорожньої карти»), у якому будуть враховані етапність її реалізації, шляхи фінансового забезпечення та необхідність пілотування окремих положень. Очікувані результати процесу реалізації Концепції: сприяння покращенню якості підготовки педагогічних працівників, залучення до здобуття педагогічної професії випускників шкіл та закладів професійної (професійно-технічної) освіти з високими показниками інтелектуального розвитку та емоційного інтелекту, зорієнтованості на педагогічну професію; оновлення складу педагогічних працівників у закладах освіти; підвищення якості освітньої діяльності в закладах освіти; поліпшення якості вищої та фахової передвищої освіти за рахунок підвищення рівня підготовки у школах та закладах професійної (професійно- технічної) освіти і досконалішої системи конкурсного відбору вступників; вдосконалення архітектури та змісту безперервного професійного розвитку та  підвищення кваліфікації педагогічних працівників, якісні зрушення у досягнутих результатах навчання; забезпечення функціонування й розвиток конкурентного ринку освітніх послуг у сфері безперервного професійного розвитку педагогічних працівників [1].

Звісно, що є і ризики, пов’язані з реалізацією Концепції. До основних ризиків, пов’язаних з ухваленням Концепції, слід віднести стан готовності держави до фінансування передбачених нею витрат та готовності педагогічної спільноти посилювати вимоги до якості професійної діяльності; подальше погіршення рівня підготовки педагогічних працівників і, внаслідок цього, неможливість досягнення передбачених результатів освітньої реформи в Україні. І звісно один із ризиків – це нестача державного фінансування або відсутність коштів у місцевих бюджетах. Тому, як один із варіантів фінансування реалізації нової Концепції – це інші джерела, незаборонені законодавством. Обсяг фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для реалізації Концепції, буде визначатися щороку з урахуванням можливостей державного та. місцевих бюджетів, розміру міжнародної технічної допомоги , аналізу потреб на реалізацію концепції.

На завершення, хотілося б зауважити, що серед чинників, що призвели до дисбалансу між суспільним запитом на висококваліфікованих педагогічних працівників, перспективами розвитку суспільства, глобальними технологічними змінами та існуючою системою педагогічної освіти, а також рівнем готовності/ спроможності сучасних педагогічних працівників до сприйняття та реалізації освітніх реформ в Україні, який виник у суспільстві багато тих, які не залежать від самого вчителя, наприклад: незадовільний рівень оплати праці, зниження соціального статусу, можливостей і мотивації до діяльності та професійного розвитку педагогічних працівників; застарілі зміст, структура, стандарти та методики (технології) навчання в системі педагогічної освіти, які не забезпечують майбутнім педагогам можливості оволодіння компетентнісним підходом та сучасними ефективними інструментами педагогічної праці; недостатня ресурсна підтримка професійної діяльності педагогічних працівників, практично повна відсутність експериментально-лабораторної бази та обладнання, включаючи обладнання для робототехніки та ЗВ друку, недостатнє оснащення новітнім прикладним програмним забезпеченням (цифровими комплексами), сучасною комп’ютерною та мультимедійною технікою як для підготовки вчителів природничих та технічних спеціальностей, педагогів професійного навчання, так і для їх професійної діяльності; траєкторії, моделі та методики (технології) професійного розвитку педагогічних працівників, які зорієнтовані на формальне дотримання встановлених вимог, а не на особистісне та професійне зростання педагогічних працівників; невідповідні сучасним вимогам умови науково-педагогічної (педагогічної) діяльності та склад працівників закладів педагогічної освіти, які здебільшого не можуть забезпечити підготовку педагогічних працівників для роботи в умовах прискореної модернізації змісту освіти та методів навчання; відірваність від практичних освітянських потреб, недостатній рівень аналітичності, доказовості та доброчесності досліджень у галузі педагогічних наук, що ускладнює їх використання в якості наукової основи освітнього процесу; неефективність профорієнтаційної роботи, відсутність комплексу заходів професійного педагогічного та психологічного відбору майбутніх здобувачів педагогічного фаху; відсутність дієвої координації між закладами педагогічної освіти, місцевою владою та роботодавцями в частині змісту освітнього процесу та практичної підготовки здобувачів освіти; невідповідність ключових професійних компетентностей випускників закладів педагогічної освіти викликам цифрового суспільства.

Тому покладати відповідальність за рівень підвищення професійної кваліфікації, зокрема, тільки на заклади післядипломної освіти чи тільки на особистість вчителя не варто.

Як зазначив Володи́мир Віта́лійович Ковтуне́ць (перший заступник міністра освіти і науки, Народний депутат України 2-го скликання, Кандидат фізико-математичних наук, доцент, Член НРУ), який є одним із розробників Концепції: «Форми післядипломної освіти, безперервного навчання впродовж життя можуть бути різними. Має бути вільний вибір педагога, але повинні бути й належні критерії оцінювання якості професійних кваліфікацій, результатів роботи вчителя», – зазначив Ковтунець

Використана література:

  1. Наказ Міністерства освіти і науки України №776 від 16.07.2018 року «Про затвердження Концепції розвитку педагогічної освіти». Інтернет-ресурс режим доступу: [https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-koncepciyi-rozvitku-pedagogichnoyi-osviti].

Матеріал підготувала методист кафедри теорії і методики середньої освіти – Яковова Ганна Ярославівна